Звичайна європейська зима увечері 12 грудня внесла корективи у переважну більшість приватних планів та публічних заходів. Попри все, «Вечорниці на Андрія» у «Literatur Café» відбулися. Вечір бо ж – магічний.

Хоча Андрій Первозванний є християнським святим, одним із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа, веселі молодіжні забави у переддень його свята мають прадавнє дохристиянське коріння. Саме тому благословення у духовенства цього вечора не питали, а зібралися гуртом жінки з Чернівецького відділу «Союзу Українок» та дівчата молодіжної Інтернет-спільноти  «Це Чернівці, крихітко!».

На Андріївських вечорницях яскраво простежуються дві сюжетні лінії: перша пов’яза­на з культом сонця, друга — із шлюбною магією. Тому основою вечорниць «на Андрія» є, безумовно, ворожіння. Цього вечора передбачити долю можна буквально на всьому, була б гарна фантазія.

Спершу дівчата дізнались від квасолі, якої «масті» кавалера їм приготувала доля в наступному році. Для цього з заплющеними очима кожна вибрала собі чорну, білу або руду квасолину.

Далі навмання обирали один з трьох тарелів, під якими інші дівчата ховали перстень, квітку або намисто. Коли перстень дістався – бути весіллю, квітка – доведеться дівувати, а як намисто – чекай на зраду.

Ворожити на свічках дівчат навчила кандидат технічних наук Інна Яковлєва, тому дізнались вони не тільки про те, чи будуть до них прихильні кохані, але і про природу торсійних полів.

Запах воскових свічок створив атмосферу, яка трималася вже до кінця вечора.

Файні дівчата з молодіжного бренду «Це Чернівці, крихітко!» запропонували власне ворожіння. Щоб дізнатися, чи буде до вас прихильний конкретний парубок, треба написати його ім’я на папері, поряд намалювати коло, далі висмикнути з власної голови волосину, почепити на неї каблучку, притулити її до написаного імені, перенести у центр кола і спостерігати за її поведінкою. Коли обручка почне хитатися в сторону того імені – бути коханню!

Навряд чи це ворожіння колись використовували наші бабусі, але не побоюсь повторити: фантазія у ніч на Андрія – наше ВСЕ!

Заступниця голови Чернівецького відділу Союзу Українок Людмила Марусяк вже третій рік поспіль практикується у ворожінні на чоботях. Тож кожен сантиметр підлоги «Literatur Café» від найдальнішого кутка до порога був врахований і дівчата таки дізналися, котра з них перша вийде заміж.

Дякувати Богові і міській владі, снігових кучугур того вечора навіть у самому центрі міста (перед самими сходами Ратуші) було вдосталь. Тому дещо трансформувавши давнє – «Андрію, Андрію, конопельки сію….» – посіяли перед мерією мак, понабирали повні жмені снігу, розтопили і рахували макові насінини. Парна кількість означає, що бути дівчині наступного року у парі, а як ні – то ні.

Перед самим приходом хлопців дівчата навіть встигли перебрати всю квасолю, як на справжніх вечорницях, та приготувати спеціальні іменні пиріжки, щоб вибрати хто з ким танцюватиме. Хлопців, як завжди, на всіх не вистачило. Тому танцювали у дружньому колі.

Кульмінацією Андріївських вечорниць є гра-обряд «кусання Калити». Оскільки це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду,  люди здавна за допомогою магічних ритуалів намагалися допомогти сонцю розгорітися.

Як і у давні часи, за допомогою червоної дівочої стрічки калиту підвісили до «сволока». За вільний кінець стрічки калиту притримував пан Калитинський – дотепний, файний парубок з інтернет-спільноти «Це Чернівці, крихітко!». Парубки по черзі підходили до калити та намагались її вкусити.

При цьому між паном Калитинським і паном Коцю­бинським (так величали парубка, який прийшов кусати калиту) відбувалася розмова:

— Добрий вечір, пане Калитинсь­кий!
— Здоров будь, пане Коцюбинсь­кий!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні, я на білому коні

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинсько­го, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями. Дівчатам калиту роздавали задурно.

На закінчення гри калиту зняли і поділили між учасниками ве­чорниць. Кажуть – була смачна.

Ще до початку вечорниць я наголосила, що цього вечора у «Literatur Café» не буде жодного елементу «постановки». Бо вечорниці на Андрія – це не вистава, а живе дійство. Навіть камера чернівецького інтернет-каналу  Chernivtsy.tv не вплинула на наші плани. Можливо, відтворити всі давні обряди достеменно нам і не вдалося, але, поза сумнівом, всі учасники вечорниць отримали задоволення від спілкування і енергію на весь наступний рік.