Богдані ПРОЦАК – з нагоди 15-річчя Союзу українок Севастополя.

Севастополь

Вдягає осінь без упину
У злотоодіж краєвид.
Оце б податись на гостини -
Де Севастополь і де ви,

 

Мої вкраїнці синьоокі.
Де совість нації – Тарас
Стоїть у задумах високих
І всіх докупи кличе нас.

 

Попри шторми й зловісні хмари,
Щоб духом сильні ми були
І не лякались яничарів
Та Чорне море берегли

 

Від тих, хто розбрат в душах сіє,
Хто прагне лиш протистоянь
І тягне в прийми до Росії
Тебе – Вкраїнонько моя!

 

Хай лиходії як не кпинять,
Та на заваді завжди їм
Союз незламний українок
Із предводителем своїм!

 

Богдано мила, вже П’ятнадцять!
А будуть двадцять, сотні літ.
В природі – зміна декорацій.
Але незмінним є наш рід!

 

Він з козаків ходив на морі.
На цій землі повік живе.
І рідним словом вже говорить -
Життя утверджує нове.

 

Для когось, може, і незвично,

А думка Ваша в корінь б’є,
Що в Севастополі величнім
Життя вкраїнське справді є!

 

Воно нуртує в думах наших,
У дітях наших вироста.
Дай Боже щастя – повну чашу!
І рідну мову – на вуста!

 

Вкраїнок гурт нехай зростає.
І буде мати. І дитя.
Стоїть Тарас на п’єдесталі -
Благословля нове життя!

 

З щирою повагою і вірою в щасливе майбутнє українського Севастополя - Ваш Іван ЛЕВЧЕНКО.