Початок історії українського жіночого руху, а і відповідно й ідеології фемінізму, дослідники пов’язують з виникненням перших жіночих організацій, виходом у світ перших феміністичних видань. З огляду на це відлік треба вести з 80-их років ХІХ ст. ( 1884 р. – створення першого українського жіночого світського товариства «Руських жінок» в Станіславові, 1887 р. – поява першого феміністського за характером літературного альманаху «Перший вінок»).¹

Формування українського жіночого руху та розвиток фемінізму від початку ХІХ ст. і до сьогодні тісно пов’язані із соціокультурним середовищем. Поширення та розвиток ідеології фемінізму, ліберально-консервативні середовища давали відчутний імпульс до інтелектуальної та організаційної діяльності. Закономірністю у формуванні феміністичної ідеології було те, що жінки спиралися на підтримку когось із чоловічої статі: Івана Франка, Михайла Грушевського, Михайла Павлика і багатьох інших.

Лідери жіночого руху підкреслювали, що не мають наміру «відчужуватись від мужчин на полі загальних стремлінь та ізольовувати жіноче питання від інших суспільних задач», а також те, що «справа жіноча мусить розвиватись рівнобічно з іншими соціальними справами»².

Створення українського жіночого руху офіційно можна датувати 21 лютого1917 року, коли об’єднались жіночі товариства і гуртки, які діяли на теренах Галичини, і на першому спільному зібранні вирішили прийняти назву товариства – Союз українок, який став головним виразником ідеології українського фемінізму, прагнення до незалежності держави. Основні напрямки діяльності, які обрало товариство згідно Статуту – це: організаційний, культурно-просвітницький, господарсько-економічний, співробітництво з іноземними та міжнародними організаціями.

У міжвоєнний період (1921-1939рр.) Союз українок зумів не тільки об’єднати жіноцтво України, утвердитись як дієва національно-патріотична організація, але задекларував себе організацією надпартійною, виробив механізми входження у суспільно-політичну сферу. Союз українок став осередком політичного просвітительства та політичної активізації аполітичного жіноцтва, відкидав штучний політичний фемінізм.

У цей період проходить організаційне становлення українського жіночого руху. Загальна кількість членів досягає 60-ти тисяч ( 82 філії, 1022 сільські осередки). Організація має потужне друковане слово ( «Жінка», «Жіноча доля», «Наша хата»), виходить на міжнародний рівень.

Активно працює в комісіях Сходу Європи – національні меншини, роззброєння, економіка. Внаслідок консолідаційних процесів Союз українок на Першому Світовому жіночому конгресі в Станіславові (нині Івано-Франківськ) 1934 року прийняв ухвалу про створення  Всесвітнього Союзу українок, який об’єднав жіночі організації Галичини, Волині та організації українок в еміграції. Юридично Всесвітній Союз українок був утверджений з’їздом 1937 року з прийняттям Статуту. Першою головою ВСУ була обрана Мілена Рудницька. Яскравими особистостями тогочасся були Мілена Рудницька, Олена Лотоцька, Олена Кисілевська, Софія Русова, Людмила Черняхівська-Старицька, Костянтина Малицька і цілий нескінчений вінок яскравих особистостей українок – борців за національну ідею, ідею незалежності. Присутність учасниць жіночого руху Мілени Рудницької, Олени Кисілевської, Олени Левчанівської у парламентському представництві Польщі підвищували престиж і популярність українського жіночого руху в суспільстві та забезпечили визнання з боку міжнародних організацій. Це давало можливість відстоювати свої позиції на міжнародній арені. Це питання шкільництва, мови, голодомору, культури…

Парламентська діяльність використовувалася українськими жінками-політиками для  протистояння асиміляційній політиці польського уряду, під протекторатом якого знаходилася Галичина, впливу на законодавчі процеси під час впровадження реформ освіти, виховання, суспільної опіки.

У період консолідаційних процесів жіноцтво демонструвало максимум снаги та оригінальності у конкретизації своїх домагань, що знайшло своє виявлення на Українському Жіночому Конгресі (Станіславів 1934р.), на шляху реалізації державницьких прагнень. Український парламентаризм 1928-1935рр. мав гідних захисниць національних та соціальних прав та інтересів українства.

1939р. – заборона національно-патріотичних організацій комуністичним режимом зробила 50-річну перерву в роботі жіночих організацій в Україні, за винятком женсовєтів, які діяли як складова КПРС.

Впродовж 50-их років частина інтелекту України, яка змушена була покинути рідну землю із-за нищення КДБістським режимом, створили в 1948 році Світову Федерацію Українських Жіночих Організацій, яка об‘єднала українські жіночі організації Світу (які жили поза межами України), активно і жертовно працювали на збереження національної ідеї, мови, традицій, звичаїв, були активними учасниками політичних акцій із захисту прав українців: політв’язнів, репресованих, нищених.

Тисячі наших попередниць і сучасниць створили підґрунтя для відновлення державності України – проголошення Незалежності України. Глибока шана їм. Дякуємо науковцям, ідеологам, дослідникам українського жіночого руху, проф. Марті Богачевській-Хом‘як, проф. Оксані Маланчук-Рибак, проф. Зіновії Нагачевській, св.п. Людмилі Смоляр, к.і.н. Оксані Джус за дослідження, популяризацію українського жіночого руху як складової Світового жіночого руху.

1989 рік став роком потужного вибуху відновлення діяльності національно-патріотичних українських жіночих організацій. Відновив свою діяльність Союз українок Івано-Франківщини, Львівщини, Тернопільщини, Чернівеччини, Києва, Волині, Рівненщини. У тісній співпраці з посестрами  США, Канади, Польщі, Німеччини, Великої Британії, Австралії, всіх складових СФУЖО, використовуючи їх досвід, почалося активне творення осередків, міських і районних організацій, обласних відділів в усіх областях України – Сході, Півдні, Заході.

Період відродження і становлення жіночого руху в Україні можна поділити на такі п‘ять періодів:

Перший період: 1989-1991рр.

Особливістю цього періоду було відродження діяльності жіночих організацій, які діяли до 1939 року – Союзу українок, Громади творення нових – комітету солдатських матерів, який відіграв важливу роль у збереженні тисяч життів українських вояків, тісна співпраця з політичними партіями, Народним Рухом України, мета яких – Незалежна Соборна Україна.

Підсумком завершення першого етапу відновлення жіночого руху в Україні стає Установчий з’їзд Союзу українок України, який відбувся 21-23 грудня у Києві і об‘єднав жінок-патріоток України і Світу. Об‘єднавчим фактором стали: національна ідея, незалежність держави.

Другий період: 1991-1995 рр.

Це утвердження діяльності організацій, вибір і використання статутних напрямків діяльності: збереження мови, як основного чинника ідентифікації нації, відродження традицій і звичаїв, повернення із забуття імен видатних особистостей, активне входження в соціально-політичні процеси, участь у референдумі, підготовці до виборів першого президента України.

Важливими віхами цього періоду була Міжнародна науково-практична конференція «Українка і демократія», організована СФУЖО СУУ в Києві      (вересень 1992р.) та Другий Всесвітній Конгрес СУ  (липень 1994р.), організований СУУ, СФУЖО та союзянками  Івано-Франківщини.

На цих заходах українки Світу заманіфестували єдність ідеї і чину, здатність об’єднати націю і вирішувати національно-соціальні проблеми Незалежної України.

Третій період: 1995-2001рр.

Це період утвердження історичної справедливості, тяглість в роботі, утвердження державної мови, духовного відродження нації, залучення до співпраці творчої талановитої молоді, педагогів, повернення родинних традицій, як головної складової держави. Започатковує роботу Міжнародний конкурс «Мій рідний край», обласний конкурс ім. Мілени Рудницької, Галшки Гулевичівни, Антоніни Горохович та Христини Кононенко. Активно працює програма «Світлиця» в навчальних закладах за участю радіо та телебачення (Львів, Кіровоград, Вінниця, Одеса), започатковується спільна програма СУУ і СУА «Стипендії», яка успішно діє і сьогодні, а також Школи шляхетних українок на Рівненщині, Волині, Івано – Франківщині (Болехові). Творяться нові жіночі організації за професіями, клуби та національно-патріотична  Ліга українських жінок, Товариство ім. О. Теліги, Національна Рада жінок України.

Четвертий період: 2001-2005рр.

Утвердження національних завоювань, розбудова громадянського суспільства, глибоке самоусвідомлення нації, що завершилося Помаранчевою революцією.

Було зрозумілим, що стержнем в роботі жіночих організацій є Соборність України, розбудова держави Свободи, Правди і Добра. Виховання нової генерації молоді, здатних будувати правову незалежну державу, продовження співпраці з Народним Рухом України, Нашою Україною, участь у президентських виборах – 2004  українського президента Віктора Ющенка.

Помаранчева революція 2004 року дала новий поштовх в роботі СУ. З’являються нові програми: «Україна крізь призму Помаранчевої революції», «Українська книжка – кожній родині». Програми проводяться у Східних і Південних областях України, в університетах, школах, гімназіях, за участю молоді, педагогів, науковців, державних службовців. Створені молодіжні і юнацькі організації у школах, вузах.

П‘ятий період: 2005-2010рр.

За 2006 – 2009 роки зроблено немало Президентом України Віктором Ющенком: визнання світом Голодомору в Україні 1932-1933 рр. геноцидом української нації, побудова пам’ятника його жертвам, відкриття Інституту національної пам’яті та секретних архівів, відбудова гетьманської столиці – Батурина, визнання визвольних змагань Української Повстанської Армії в ІІ Світовій війні і їх провідників Романа Шухевича та Степана Бандери. Восторжествувала свобода слова. Однак економічні негаразди, незлагоджена робота уряду, протистояння між найвищими чільниками влади і невизначеність, бездіяльність жіночих організацій в Україні привели до програшу демократичних сил. На жаль Всеукраїнська організація Союз українок втрачає свою головну світлицю в Києві по вул. Володимирській,6.

З 2007 р. проходить  повільне зменшення активності в діяльності жіночих організацій, відповідно і зменшення членства. Організації із-за членства в різних  партіях та їх підтримку у виборах-2009 втратили свій авторитет. На сторінках преси не було ні однієї аналітичної статті, яка б пояснила позиції СУУ та інших жіночих організацій.

Чому так сталося? Адже прийшла до влади демократична коаліція. Ми обрали українського Президента.

Амбіції голів громадських організацій, очікування керівних посад, депутатства, спрямували роботу не на підтримку Президента України, а розділилися в залежності від партійної приналежності: НРУ, НУНС і БЮТ. Цей поділ поглибився під час президентських виборів 2009 року. Ми всі винні, що так сталося. М. Рудницька в своїй роботі «Жінка і нація» говорила: «ти, жінко, співвинна за українську дійсність і співвідповідальна за українську майбутність». У засобах масової інформації голови багатьох організацій не заманіфестували свою позицію.

У 2008 році почався тихий наступ на громадські організації. Перш за все на Світлиці організації. Якщо в районах зуміли зберегти офіси, то у Києві ми втратили нашу головну домівку.

 Що робити, щоб об’єднати націю?

  • Усунути внутрішні протистояння
  • Залучити неоціненні скарби національної енергії на плідну працю для добра рідної землі, а не на поборювання і особисті колотнечі
  • Працювати на національну консолідацію, соборність духа нації
  • Кожноденною кропіткою працею усунути хвилю розчарувань, апатії
  • Залучати молодь через цікаві програми, співпрацю з фондами, інтернетпрограми
  • Дбати про членство організації і її фінансову забезпеченість
  • Повернути в життя газету «Українка», яка видавалася до 2002 року і була популяризатором творчої праці більше 15 тисяч членства СУ
  • Повернутись до роботи на селі. Активізувати роботу колись діяльних осередків, творити нові. Особливу увагу приділити роботі з молоддю.

 Що має змінитися в нас?

  • Розуміння почуття відповідальності за організацію, долю кожного члена організації, за кожен поступок. Обов’язок державотворчої праці, жертовної професійної праці.
  • Заманіфестувати надпартійність жіночих організацій. Приналежність до політичних партій і беззастережне виконання їх ухвал негативно впливає на діяльність громадських організацій.
  • Об’єднати громадські організації на засадах ідеології, яку ми сповідуємо – створення асоціації або координаційного центру.
  • Розробити план скоординованих дій жіночих організацій.
  • Репрезентувати національно-патріотичний напрямок діяльності (громадські організації, які займаються економічними питаннями, через корупцію в суспільстві, підкуп, нечесних керівників зазнають деформації).
  • Вважати амбіції і власні інтереси керівників громадських організацій загрозою для виконання ними статутних завдань.
  • Залучити до співпраці інтелект нації – чоловіків. Адже Михайло Грушевський, Іван Франко, Михайло Павлик співпрацювали з жіночими організаціями впродовж багатьох років від 1884 року і були горді з того, що допомагають творити суспільство рівноваги.

Найголовнішою складовою діяльності сучасних громадських організацій є гуманітарна. І тут в першу чергу називаємо освіту – найбільшу національну загрозу. Перш за все навчання рідною мовою. Необдумана зміна програм з історії, початкових класів,невизначеність термінів навчання (11 – 12 років), обов’язкове навчання з п’ятирічного віку при забезпеченості дошкільними закладами на 54% , зміна умов вступу у вищі навчальні заклади, закриття малокомплектних шкіл, стан шкільництва в Криму і на Сході України, навчання українською мовою. Все це виклики сучасної дійсності, на які ми маємо реагувати. Доцільно організувати конференцію – нараду вчителів України і СФУЖО за участю наукового світу Сходу і Заходу, почути реальні виклики і шляхи їх вирішення, бо держава цього не зробить. Відповідальність за здоров’я матері і дитини мала б спонукати до налагодження співпраці з Національним інститутом здоров’я, екологічними службами.

Важливою ділянкою в роботі жіночих організацій є християнська етика – основа духовного виховання, стан запровадження і викладання в школах.

Не менша проблема – заробітчанство: руйнування найголовнішої клітини суспільства – родини, виховання споживацьких рис, деградація.

Українське суспільство зараз потребує адекватної картини в державі, щоб не впадати в крайнощі. Необхідно провести свої соціологічні опитування і одержати реальний зріз. Мусимо дослідити, на якому ми рівні розвитку (в т. ч. і громадські організації), настрої людей. Статистика і соціологія подає, що жінка в Україні має вищий рівень освіти, а посади посідає на 3 – 4 ступені нижчі і оплата праці менша. Цікавим було б дослідження і з майнових питань, фінансового стану. Результати були б несподіваними і різними для міст і сіл, Сходу і Заходу. Звичайно, що такі дослідження необхідно проводити в співпраці з Інститутом соціології і підготувати відповідну програму.

Які наші спільні програми-проекти змогли б внести зміни в роботу жіночих організацій?

  • Розробити план роботи Асоціації чи Координаційної ради українських жіночих організацій з відповідним кошторисом.
  • Створити потужні сайти в інтернеті, визначившись, на яку аудиторію будемо виходити.
  • Налагодити видавничу та інтелектуальну діяльність і створити інформаційне забезпечення для них (необхідний колектив працівників 2-3 особи).
  • Відкрити в інтернеті журнал, бібліотеку українських жіночих організацій Світу.
  • Започаткувати обговорення через ЗМІ проблеми «Жінка і сучасність»

Крім того, маємо цілий ряд апробованих спільних програм:

  • Міжнародний конкурс учнівської та студентської молоді «Мій рідний край», який плідно працює 16 років, видає збірники науково-дослідницьких, пошукових та творчих робіт молоді України і Світу.

Є цілий ряд обласних конкурсів: Мілени Рудницької (Львів), Галшки Гулевичівни (Волинь), Антоніни Горохович і Хариті Кононенко (Рівне), Наталі Кобринської (Болехів).

  • Школа шляхетних українок – проект,який повинен стати всеукраїнським і міжнародним. Програма розроблена і апробована спільно з управлінням освіти. Доцільно внести до цієї програми вивчення англійської мови в літній період.
  • Всеукраїнська програма «Україна на новому шляху», започаткована  2004 року у співпраці з Об’єднанням українських жінок у Німеччині. Широка співпраця з молоддю, викладачами університетів, ліцеїв, гімназій, шкіл (конференції, круглі столи, дискусії, майстер-класи, виставки).
  • Всеукраїнська програма «Українська книжка – кожній родині», започаткована  2003 року у співпраці з Об’єднанням українських жінок у Німеччині, дякуючи родині Мирослава і Софії Труханів, успішно діє і сьогодні. Проводяться виїзди в різні області України (23 виїзди за час дії програми).
  • «Українська книжка – українській дитині» – програма з Організацією українських жінок у Великій Британії. Потужна акція 2007 року до Святого Миколая в 15 областях України, 37 сиротинцях, 2883 сироти одержали книжки, вартістю не меншою, ніж 20 грн., і солодощі. Програма продовжилася у 2008 році.
  • Програма «Стипендії талановитій малозабезпеченій молоді України».

Спільні програми:

З 1995 р. – з Союзом українок Америки (360 стипендій на рік)

З 2009 р. – з ОУЖ у Великій Британії (10 стипендій на рік)

  • Доцільно випускати Інформаційний бюлетень Асоціації (Координаційної Ради) з метою обміну досвідом і збереження відомостей про працю  українських жіночих організацій. У склад редакційної колегії залучити представників різних організацій.

22 роки, шановні пані і панове, працюю в жіночому русі. Були злети і піднесення, були недоліки і прорахунки. З віддалі 22 років роблю висновок:

Жіночий рух в Україні  має здорове ядро жінок-науковців, ідеологів українського жіночого руху, провідниць громадських організацій в селах, містах, районах, областях, які жертовно працювали і працюють, боролися за Незалежність та утвердження державності. Глибока шана їм. А чи належно пошановані вони державою і нами?

Сьогодні ми на порозі 23-річного ювілею відновлення діяльності Українського жіночого руху Всеукраїнської організації Союзу українок та 100-річчя діяльності Союзу українок, яке відзначатимемо 21 лютого 2017 року. Тому ці три роки мають бути ґрунтовним переглядом діяльності кожної складової Союзу українок та всіх жіночих організацій в Україні.

Ми не маємо права на розчарування і мовчанку. Бо наша мовчанка привела до нового вибуху – Євромайдану- спротиву молоді України, яка хоче жити і творити в цивілізованій, правовій державі, бути захищеною Конституцією і чути правду від очільників держави. Розробити спільні дії жіночих організацій  в Україні і СФУЖО. Залучити молодь до співпраці і будувати громадянське суспільство. Вчити громаду впливати на дії державних діячів усіх рівнів, а не мовчки коритися їм.

 «Об’єднаймо націю – збережемо незалежну державу». Це заклик до кожної українки – громадського діяча. Бо ми відповідальні за майбутнє наших дітей, внуків, правнуків.

«Бережіть своє рідне,- заповідав митрополит Іларіон,- бережіть, щоби не винародовитися, щоб не забути народу, з якого ти вийшов». Сьогодні мусимо усвідомити, що Україна починається із кожного з нас, і наш обов’язок будувати, об’єднувати і утверджувати Силу Духа Нації, Свободу, Правду і Добро у своїй Незалежній державі. Хай допоможе нам Бог, глибока шана один до одного та любов до рідної української землі.

___________________________________________________________________________________________

¹ Кобринська Н. Руське жіноцтво в Галичині в наших часах// Перший вінок. – Львів, 1887.-С. 79.

² Рибак – Маланчук О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на Західноукраїнських землях ХІХ – першої  третини ХХ ст. – Чернівці, 2006.-С.209.

3 Протокол №1 від 21.02.1917р. Львів, ЦДАУ ф. 319

Ростислава Федак-підпис

 

 

Автор:  Ростислава Федак,

заступник голови Союзу українок України

Львів-Київ