Минулими вихідними кіровоградські жінки стали учасницями акції в Києві «Чужих дітей не буває». Материнські серця вразили “діти” по обидві сторони барикад.

Декілька Тетян, Валентина, Світлана, Оксана, Людмила, Ольга разом з іншими жінками з Києва, Тернополя, Рівного до останнього щиро вірили в те, що хлопці-беркутівці будуть зворушені жіночими закликами.

Союз українок-Кіровоград-Чужих дітей не буває

Проте перехід через дві барикади та зустріч віч-на-віч із «охоронцями» громадського порядку абсолютно змінили їх думку. Цинізм на обличчях людей у формі бійців «Беркут», безглуздий сміх під час звучання гімну змусив усе ж по-іншому подивитися на «охоронців» громадського порядку.

Розгубленість і біль змінили надію в очах учасників акції. Символічно, що саме пісні у виконанні російської групи «Любе», що закликають «стоять за Россию до конца», а не вірші Тараса Шевченка чи Івана Франка, є таким собі обов’язковим елементом охорони порядку на вулиці з красномовною назвою «Грушевського».

Проте оптимізму українським матерям не треба позичати. Тетяна Бородіна згадує: «Обличчя кожного хлопчика роздивлялася, і все ж знайшла таких, у кого побачила сум та відчай». Тож хочеться вірити, що принаймні ці декілька вояків незабаром будуть удома.
Натомість захоплення та гордість викликають хлопці в камуфляжному одязі із замурзаними та замученими обличчями, чорними від попелу руками, проте чесними, відвертими, повними віри в перемогу, очима. Вони притримували нас, щоб ми не впали, коли пробирались через барикади. І саме в ці хвилини я пригадала вислів про втрачене покоління молоді. Тут, на барикадах, я зрозуміла, що ці слова не мають підґрунтя, наразі маємо сміливу, розумну, віддану загальнонаціональній справі, молодь.

Певно, що їм ніхто не давав наказу нам подавати руки. Проте вони стали ланцюжком і, як найдорожчих для них людей, жінок із надписами на одязі «мама», проводили до безпечного місця пересування. Зізнаюсь, було бажання торкнутися кожної долоні і певно, дотик до цих рук я запам’ятаю назавжди. Ці хлопці є символом епохи і гордістю народу. Батьки, які виховали таких дітей, в повній мірі виконали свій обов’язок перед суспільством.
Вдома, коли мила взуття після поїздки на Майдан і з чобіт збігала брудна вода із сажею від згорілих шин, я думала про тих, хто знаходиться між двома барикадами, найближче до буферної зони. Насправді, я сумніваюсь, що ці відважні, чесні, ідейні хлопці матимуть бодай якісь бонуси з цієї революції, але впевненена, що саме вони є тим ядром українського народу, яке дасть нам тисячі, мільйони справжніх українців, що щиро, без фальші любитимуть свою Україну.
Голова Союзу Українок м. Кіровоград Наталя Вельгун
Наталія Вельгун

Голова Кіровоградського відділу Союзу Українок,

Член Ради кіровоградського “Майдану”