Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) не залишив якихось праць з педагогіки, але його геніальні поетичні й прозові твори насичені проблемами навчання і виховання, вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення особистості; його бентежить духовна байдужість, змирення з рабським станом свого народу:

Страшно впасти у кайдани.

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі…

Уся творчість Т. Шевченка пронизана ідеєю незалежності України, любові до неї, відданості своєму народу, злагоди в суспільстві:

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Сенсом його життя було служіння рідному народу, Батьківщині. Своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові й відданості їм:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу.

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Т.Г. Шевченко глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних творів (“Наймичка”, “І мертвим, і живим…”), повістях “Близнецы”, “Княгиня”, “Прогулка с удовольствием й не без морали”, “Щоденнику” та ін.) він започаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на формування педагогічної думки в Україні.

Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка, має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти потреби свого народу і діяти на засадах народності.

Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого вважає найвищою мірою благородною і серйозною. Саме таким педагогом був для Шевченка І.П. Котляревський. На противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів, які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів.

Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання молоді, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського народу. Досягається це шляхом вивчення історії своєї Батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.

Засуджуючи колоніальну політику в галузі освіти в Україні, Т. Шевченко закликав не до відрубності вітчизняної школи, а обстоював всебічну широку освіту української молоді.

Не дуріте самі себе,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

У повчальному посланні “І мертвим, і живим…” Т. Шевченко звертається до земляків-інтелігентів, аби останні схаменулися і обстоювали народні права, українського народу. Він застерігає, що тих, хто зрікся свого народу, його історії, культури, мови, чекає зневага і осуд.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають,

Чужі люди проганяють.

Поет показує, що шлях до національного відродження пролягає через усвідомлення своєї історії, національної гідності.

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу.

Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тоді себе: хто ми?

Чиї сини ? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

Ця порада Т.Г. Шевченка як ніколи актуальна й у наші дні, після духовного відродження та відновлення суверенної України.

Визначальну роль у вихованні патріотизму, любові до рідного народу, формування самосвідомості, на думку Т. Шевченка, має рідна мова. Вона є невмирущим виразником народних ідеалів, духовного збагачення.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує…

Ставши охоронцем рідної мови, Т.Г. Шевченко закликав зрозуміти, пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до материнської мови не може бути вірною ні своєму народові, ні державі.

Поруч з правдивою історією свого народу, рідною мовою, які мають займати провідне місце в рідній школі, поет високо цінить народну пісню. На народній пісні зріс геній Т.Г. Шевченка. Пісня для нього була невмирущим джерелом духовності народу, його історією, долею. У поетичній формі він відізвався про неї:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де люди, наша слава,

Слава України.

Без золота, без каміню,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Велику роль у вихованні дітей Т.Г. Шевченко надавав матері. Поет глибоко знав, як із благоговінням оспівана у фольклорі жінка-мати. У поемі “Наймичка” Т.Г. Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові:

Дитя моє!

…Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе.

Високу оцінку надає поет родинному вихованню. У трудовій сім’ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім’ї мають створюватися на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей. Тому поет вчить молодь, особливо дівчат, обачливості у коханні, застерігає від спокус, зради.

В останні роки свого життя Т. Шевченко намагався бути корисним рідній школі. Він радісно зустрів звістку про відкриття в Україні недільних шкіл і для них написав “Букварь южнорусскій”(СПб., 1861), який посідав одне з провідних місць в історії освіти і культури України.

Розучувати алфавіт розпочинають з народження, потім шкільний заклад, далі – вища освіта… Сумно що до нині в навчальних закладах нашої країни сучасним підходам до вивчання абетки не виділяється достатньо уваги. Перевагу мали традиційні підходи, прагматизм, недалекість. Саме тому вихід змістовних та принципово новітніх за структурою абеток українських авторів відроджує освітній процес, робить його діючим моментом національного відродження, пришвидшує інтелектуальний розвиток сучасних учнів.

Метою виховання сучасної молодіспонукати дітей до більш активного та детального читання творів Шевченка, зацікавити дітей чарівним світом поезії Великого Кобзаря.

Буквар — основа основ. Це перший путівник, який відкриває дитині дорогу в світ Знань. Мабуть, ні в кого не викликає сумнівів, що буквар — одна з книжок, від яких значною мірою залежить ставлення людини до навчання, у нашому випадку до детального вивчення творів Т. Шевченка та зацікавлення українознавчим аспектом крізь призму творчості Великого Українця. Тому важливо, щоб перша навчальна книжка була красивою, якісною, а головне — написана рідною мовою. Для сучасного українця твердження про важливість навчання рідною мовою, можливо, видасться дивним, проте історія доводить, що аж до середини ХIХ століття про рідномовну освіту українці могли хіба що мріяти…

Історією слов’янської букваристики займались науковці М. Тихомиров,
Г. Карпюк, Я. Дашкевич , М. Ярмаченко , М. Вашуленко , О. Клименко та інші. Як зазначає М. Ярмаченко — спочатку оволодівали грамотою у такі етапи: заучування букв, складів, читання слів, висловлювань і статей. Перші друковані слов’яно-російські букварі з’явились у XVI—XVIII столітті і були складені за буквоскладальним методом. Дослідження сучасних науковців виявили, що в Україні існує більше 50 букварів російською та українською мовами дореволюційного періоду (1857—1917), які є джерелом відомостей про слов’янську букваристику, про життя країни, народ і його культуру. Аналізу букварів, що укладені українською мовою, присвячено багато дослідницьких статей.

“Букварь южнорусский” – остання прижиттєва книжка Тараса Шевченка. Цей посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах поет уклав восени 1860 року. Наприкінці грудня він був надрукований тиражем 10 000 примірників, хоча на обкладинці час видання позначено наступним роком.

“Почав “Кобзарем”, а закінчив “Букварем”,- з докором мовив якось Пантелеймон Куліш, котрий у різний час був для Шевченка то другом-однодумцем, видавцем і редактором його поезій, то ревнивим суперником на терені історико-літературних змагань, а то й дошкульним критиком частини творчого доробку митця.

Свого часу висловлювалися надумані твердження, що докладніше ознайомившись із змістом “Граматки”, Шевченко розчарувався в ній і тому узявся за складання “Букваря”. Але ж відомо, що поет “докладно ознайомився” з “Граматкою” не колись, а тоді, у Нижньому Новгороді, бо інакше не з’явилися б у його щоденнику такі захоплені про неї рядки: “Як гарно, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути у задавлену попами невольницьку голову”.

“Буквар южнорусскій” має такі розділи: азбука, склади, цифри, лічба, текстовий матеріал, на якому вчаться читати. Його справедливо можна вважати новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу (Шейковського, Гаццука, Золотова), що націлювали дітей на вивчення незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання, осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та прислів’я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі майбутніх освічених співвітчизників.

Велика виховна сила Шевченкових творів є невичерпним джерелом у вихованні нових національно свідомих поколінь української молоді.

 

Олександра Приставська,

вчитель української мови та літератури ЛСШ № 69,  методист НМЦО м.Львова

член конкурсної комісії Міжнародного конкурсу «Мій рідний край 2003-2013 рр.»