Не тільки Бахчисарайські,  всі наші Кримські дівчата впевнені, що УКРАЇНСЬКІ хлопці нізащо не здадуться. П’ять наших Кримських відділів Союзу Українок – тримайтеся! Ми з Вами!

Володимир Ільченко - кандидат філологічних наук, заслужений журналіст України

Володимир Ільченко – кандидат філологічних наук, заслужений журналіст України

Учора в Сімферополі став свідком одіозного дійства, яке можна порівняти з безчинством більшовицьких посіпак 20-х років – коли валили хрести з церков. Під вигуки кількох десятків напівтверезих носіїв чорно-помаранчевмх стрічок на площі біля Ради міністрів Криму зривали з флагштоків державні прапори України. Нагадаю, що будівля кримського уряду залишається оточеною російськими бойовиками, яких, у свою чергу, оберігають “добровольці” з місцевого населення та “кубанські казаки”.

Але цікаво, що навіть таке видатне дійство не вивело на центральну площу Сімферополя десятків тисяч чи хоча б сотень городян. Більшість перехожих спостерігали за цією наругою над українською символікою пасивно. Масової радості помітно не було.

Та мою увагу привернула дівчина, яка плакала.

– Чому ви плачете, – запитав я. – Ви не поділяєте загальної ейфорії?

– Немає ніякої ейфорії! Це лише частина людей, – сказала дівчина. – А плачу я тому, що не хочу війни, не хочу вторгнення Росії в Україну. Мої предки з Сімферополя, я теж тут народилася, і вважаю, що Крим має залишатися в складі України!

Дівчину звуть Даша, їй 25 років, вона працю у видавництві.

…Сьогодні ми з німецькими колегами-журналістами відвідали Бахчисарай, у якому, за повідомленнями ЗМІ, російські бойовики захопили українську військову частину.

українські солдати і прапор

Наші солдати укріплюють прапор при вході на військову базу в Бельбеку перед окупантами
Фото AP

Проте на сьогодні це виявилося “качкою”. Російські бойовики стоять по периметру навколо військової частини, біля них групи місцевих. Проте підтримують вторгнення Росії лише кілька агресивних молодиків. Більшість людей – проти.

Біля паркану, за яким розташувалася українська військова частина, гойдалка. На ній сидять дві дівчини – Катя, 20 років і Таня, 19. Перекидаються фразами з російськими бойовиками, озброєними автоматами.

– Ви фліртуєте з іноземними солдатами? – звертаюся до дівчат.

- Ні, ми кажемо, що їм час повертатися додому, бо наші хлопці все одно ніколи не здадуться.

Поряд літні жіночки лаються з прибічниками російського вторгнення…

– Чому тут тільки іноземна преса? – обурюється одна з них. – Де українські журналісти?

– Наших не пропускають, – каже їй інша.

Неподалік місцевий молодик перегукується з нашими військовослужбовцями.

– Хлопці, кажіть, що вам потрібно – їжа, цигарки?

Відповіді, на жаль, я не почув.

Отже, ситуація не така погана. Іноземна військова присутність не може бути ефективною, якщо її не сприймає місцеве населення. А жителі Криму, всупереч усталеному уявленню, переважно не хочуть ніякого”протекторату”.

Джерело: Блог Володимира Ільченка на gazeta.ua