На початку жовтня 1846 року Тарас Шевченко разом з професором Миколою Іванишевим виїхав на Волинь в складі Археографічної комісії, щоб зібрати старі акти, народні перекази, пісні, казки; зробити малюнки з історичних пам’яток: будівель, городищ і могил.

Цей факт документально підтверджено, а от стосовно перебування Тараса Шевченка в місті Ковелі, селах Вербці й Секуні серед шевченкознавців точаться суперечки.

Особливо гостро стоїть питання навколо ікон, яких торкалася рука Т.Шевченка. На жаль, збереглася тільки одна з них.

«Образ Божої Матері за Престолом» з села Секунь.

Ікона БМ -Секунь

Шевченкознавець Віктор Рожко стверджує, що в середині жовтня 1846 року Тарас Шевченко реставрував запрестольну ікону в селі Секунь. Митрополит УАПЦ Никанор Абрамович, який був благочинним другої округи Ковельського повіту в 1934-1942 pp., під час своєї першої візитації до Свято-Михайлівського храму в Секуні в документах парафії знайшов книгу «Опись церковного имущества», заведену ще 1806 року.

В книзі містився перелік церковного майна, що належало храмові. В примітці навпроти запису «Образ Божої Матері за Престолом» стояла нотатка: «В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасієм Шевченком».

Незвичайна ікона вразила Владику Никанора: «У Секунській церкві я не міг одірвати очей від милого українського обличчя Діви Марії з дитятком на лівій руці в художньо мальованій кольоровій шаті. На Божій Матері, як дар пошани і любові місцевого жіноцтва, пишалися низки коралів і пацьорів. З металевої коронки на голові спускалися пасма різнокольорових стрічок».

у 1932 році історик О.Волинець. визначив, що ця ікона — давньої візантійської роботи, але її відновлено і додано художником лише народні прикраси-коралі. Селяни підтвердили: ікону малював Тарас Шевченко. «Народна пам’ять,– писав О.Волинець (Шевченківський збірник УВАН, ч. ІХ, с. 126) – зберегла, що це був пан у чорному плащі і чорному капелюсі та говорив народною мовою».

У 1979 році відбулася цікава розмова в селі Секунь шевченкознавця Петра Жура з місцевим жителем, 86-літнім Мефодієм Рижком, який згадував, що «…дід його Іван розповідав йому про те, що в Секунь приїжджав Шевченко, що він малював стару церкву, не нинішню, збудовану пізніше, а ще стару, ветху. Тарас Григорович не тільки змалював ту церкву, а й реставрував для неї ікону Богородиці. Коли церкву розібрали, то ту ікону перенесли до кладовищенської каплички

– Ще за часів Польщі, свідчив М.Рижко, – говорили, що та ікона Шевченкової роботи і що вона принесе нам волю.

Ми поїхали з дідом Мефодієм на кладовище і побачили цю ікону. Богоматір в короні, дитя в короні, золоте намисто…».

Як свідчать церковні архіви, храм справді перебував в аварійному стані, тому 1868 року на іншому місці, біля поштової дороги, збудували нову церкву. А в 1893 році давній храм, замальовки якого робив Т. Шевченко, перенесли на нове кладовище й освятили на честь преподобного Іова Почаївського. Сюди забрали різний церковний інвентар, храмовий архів та образ Діви Марії. На місці знесеного храму звели школу. А ікона, яку тримав у руках Шевченко, й понині зберігається під сімома замками в цвинтарній каплиці.

7 травня 2012 року Віктор Жадько відвідав Секунь. він разом з Анатолієм Якубюком, завідувачем лабораторії енциклопедичних досліджень Волинського національного університету ім. Лесі Українки, головою сільради Надією Костючик з дозволу протоієрея Анатолія Оверчука розглядав і сфотографував запрестольну ікону «Діва Марія». Про мету поїздки Віктор Жадько пише:

«Мене цікавило чимало фактів – де і що «підправляв» художник Шевченко, яких частин образа торкнувся його пензель? По-перше, вразило те, що на портретах Діви Марії й дитини домальовано намисто, що не характерно для православних ікон, але притаманно для української жінки. По-друге, в нижній правій й лівій частинах образа чітко видно людські постаті, які стоять навколішки й поглядами звернені до небес, де на хмарі видніється Всевишній.

Але якщо йдеться про «реставрацію», то, виходить, уже була картина, яку Шевченко оновив і на свій художній погляд і смак домалював деталі, які мають бути притаманні для ікони. Пригадалася розмова з А. Якубюком про знану й шановану свого часу на Волині королеву Бону, й коли я віднайшов в Інтернеті її портрет, був вражений, зіставивши із Секунською іконою, – неймовірна схожість облич. Можливо, саме й реставрував кабінетний («кімнатний») погрудний портрет королеви, адже свідченням цього є атрибути монаршої влади: корона, мантія, хрести й медальйони на золотих підвісках. Такі портрети — матері й дитини були в ХVІ сторіччі спрямовані розкрити не тільки зовнішній образ малюка, а й показати його характер та соціальне походження».

«Образ Божої Матері за Престолом» належить до Богородичних ікон типу «Одигітрія» (та, що вказує дорогу, або «Провідниця»). У цій композиції Діва Марія тримає малого Ісуса на лівій руці. Обидві фігури звернені обличчям до глядачів. Богородиця правою рукою вказує на Божого Сина, котрий правою рукою благословляє. Лики обох святих мають урочистий образ. Дитя Ісус має зрілий, як у дорослої людини, вираз обличчя. Це вказує на його відвічне існування як Слова Божого, а високе чоло є символом мудрості.

А тепер про майже головне. Як стверджує Віктор Жадько, «на медальйоні дитини — Ісуса Христа, в обрамленні видніються букви й цифри, які, хоч і частково розмиті, при збільшенні вдалося розпізнати — абревіатуру — Ш, а під нею — Т, нижче — цифри: «1846» — отже, це підтверджує гіпотезу, що Тарас Шевченко таки залишив нам знак, вказавши свої ініціали й дату, коли працював над відновленням образа.

Залишилося зробити аналіз фарб — першого й останнього нашарувань ікони».

«Образ Святого Миколая» з села Вербки

Про інші ікони, до яких торкалася рука Тараса Шевченка розповідає В.Рожко: «У журналі «Рідна Церква» (1964,4.60) в дослідженні Юрія Перхоровича знаходимо: «З Луцька Шевченко поїхав до Ковеля, де в тому часі знаходився професор Іванишев з дорученням генерал-губернатора Бібікова віднайти могилу московського втікача князя Курбського та зібрати відомості про нього та його управителів Михайла й Івана Калиметів. До помочі йому, немає сумніву, приїхав Шевченко, який зарисував церкву в селі Вербка, де Курбський був похований, склепіння, в якому знайдено труну, та накреслив план церкви. Рисунок і два креслення збереглися, хоч совєтські вчені заперечують їх приналежність Шевченкові. У Вербці Шевченко ще відновив у церкві руки на образі Св.Миколая, на якому від часу фарба стерлась»».

Про давнє походження цієї ікони знаходимо в науковій розвідці отця-протопресвітера Ананія Теодоровича «Вербківський чудотворний образ Николая» («Літопис Волині», Вінніпег, 1958): «Образ привіз з Московщини князь Андрій Курбський і подарував Ковельському манастиреві. Після бідування манастиря і постання на місці парафії, образ став її власністю. У відпустові дні, особливо в травні на Миколу, збиралися до Вербки тисячі людей майже з усієї Ковельщини, бо там було одиноке відпустове місце в тій частині Волині…».

«Образ Божої Матері» з села Турчани

в праці Юрія Перхоровича («Рідна Церква», 1964, Ч.60) розповідається про ікону Божої Матері з давньої каплиці села Туричани Володимирського повіту. Каплиця належала православній громаді.

1923 року римо-католики хотіли відібрати капличку в православних, але «Комісар східніх земель» Тадеуш Крижановський з тим не погодився. Він підтвердив право православних на цю святиню і зазначив, що надвівтарна ікона була мальована Тарасом Шевченком і знаходилася в колекції його батька, який пізніше передав ікону каплиці.

Про ту ікону розповідав виходець з села Туричани Святополк Шумський: «Надвівтарна Ікона Діви Марії була легка, гармонійна і мала наш характер (візантійсько-український). Форма образу — прямокутник. На легкоблакитному колі неба стояла постать Діви Марії з Дитятком. Ніг не було видно, зливались з небом. Легкі, ясні, лагідних барв шати. На небесах обводили постать Божої Матері 12 золотих зірок. Загально образ був чудово легкий».

Криваві події Другої світової війни та післявоєнні акти вандалізму червоних затерли всі сліди від давньої каплички та Шевченкової ікони Богоматері в ній. Так само й від колишнього урочища Градовщина, що було за 200 метрів від каплиці, лишилась в пам’яті народній лише назва.

Вірю, що Шевченкові ікони на Волині, як і саме його перебування на Ковельському Поліссі, матиме в майбутньому ще не одного дослідника, але ці перші кроки мають твердий першоджерельний і джерельний ґрунт, якого мусить триматися наука.

Джерела:

Рожко Віктор. Волинські ікони пензля Тараса Шевченка / Наша віра. – 1996. – липень. – с. 7.

Жур Петро. Дума про вогонь. – с. 311-312

Віктор Жадько. Тарас Шевченко реставрував ікону Діви Марії волинського села Секунь? Так! / «Кримська Свiтлиця» > № 22 за 01.06.2012

Назаренко Михайло. «Поховання на могилі»  - с.202-203

Людмила Огнева

Член НСЖУ

Голова Донецького відділу Союзу українок