Голова Володимир-Волинського відділу «Союз українок» пані Віра Чайковська прийшла у організацію в 1996 році, бо вважає, що це її покликання і найнеобхідніша потреба душі – дбати про завтрашній день для держави.

Далеко не кожен це може, але хто, як не ми, маємо відповісти на запитання, чому сьогодні Україна втратила Крим, а жінки із Тернопільщини, Волині та інших регіонів масово їдуть в Італію? Як жінка, як мати, я не можу змиритися з тим, що нас роками обкрадали і гнобили наші можновладці. І найгірше те, що цього ніхто не визнає. Тому наше завдання – покласти усьому цьому край і збудувати таку Україну, якою пишався б кожен українець.

Віра Чайковська

Пані Віра Чайковська під час акції “Шевченко в нашій оселі”

Віра народилася і виросла у древньому місті Володимирі, розташованому на мальовничих берегах Луги. Батьки її були звичайними трударями, які все життя працювали не покладаючи рук, адже, крім дочки, у них підростав ще й старший на 9 років син Євгеній. Вірина мама трудилася розподілювачем робіт у місцевому цеху №2  від Луцького автомобільного заводу, тато – механіком у квартирно-експлуатаційній частині Міністерства оборони.

Після закінчення восьми класів у школі №2 дівчина вступила до Луцького технікуму радянської торгівлі, де вчилася на факультеті товарознавства. Отримавши диплом, вона зайняла посаду економіста з цін у військторгу №20. Працюючи, заочно навчалася у Київському торгово-економічному інституті, після закінчення якого стала заступником директора військторгу. В ті часи військторг був потужним багатогалузевим підприємством, яке, крім торгівлі, опікувалося виробництвом, сільським господарством, вирощуванням і відгодівлею свиней, громадським харчуванням, а також пошиттям взуття та одягу для військових.

-За сімнадцять років роботи у цій сфері я пройшла хорошу школу господарника, що дуже стало мені  в пригоді, коли згодом, після закінчення першої Московської школи менеджменту, відкрила власне підприємство «Фенікс», – розповідає Віра Анатоліївна. – Разом зі мною у війсьторгу  працювали дві татарки – Анна Шахметова та Раїса Єнікеєва, з якими обмінювалися рецептами  своїх національних страв. Крім того, мій чоловік Володимир – уродженець Генічеська, і ми часто, буваючи в Криму, їли неймовірно смачну татарську національну страву «самса» (соковиті пиріжки з цибулею та м’ясом, засмажені в тандирі – пічці).

-Познайомилися ми з Володею у Калінінграді, куди я поїхала разом із начальником торгового відділу Мірою Попко у відрядження. Це був 1995 рік. Діяв «сухий» закон. Люди тоді мали гроші, але не мали на що їх витрачати. Особливо відчувався дефіцит на продукти, тому, вирушаючи у відрядження, треба було брати з собою щось поїсти. Зазвичай ми їхали авторефрижератором, але цього разу так сталося, що відправили машину з товаром у тамтешній військторг, а самі поїхали поїздом. Везли ми туди львівські телевізори «Електрон», а звідти привозили рибу, шпроти та інші морепродукти.

Приїхавши пізно ввечері в місто, жінки поселилися в готелі. Продукти, які брали в дорогу, закінчилися ще в потязі, а їсти дуже хотілося, тому вирішили спуститися в готельний ресторан. Та заклад уже закривався, і нічого, крім салату з кальмарів, їм там запропонувати не могли. Отримавши тарілку цього салату і хліб,  Віра з Мирославою присіли за столик і стали їсти.

-І тут у ресторан зайшов Володя зі своїм братом. Вони приїхали закупити фотоплівку  для роботи і теж дуже зголодніли. А оскільки в ресторані не було вже й салату, стали просити нас поділитися їжею, запропонувавши взамін пляшку лікеру, – згадує Віра Анатоліївна. – Ми, звичайно, обурилися від такого нахабства, але салатом поділилися. Молоді люди почали розмову, та давалася взнаки втома, говорити ні про що не хотілося, тому, поївши, ми пішли спати. А вранці, коли спустилися вниз і викликали таксі, знову побачили своїх нових знайомих. Володимир захотів продовжити знайомство, але я відмовилася назвати адресу чи телефон. Чоловічою увагою я ніколи обділена не була, мала службову машину і на його запитання, куди і чим ми їдемо далі, сказала, що  вирушаємо до Львова поїздом. Вони теж захотіли побачити це древнє місто, і ми домовилися зустрітися на залізничному вокзалі біля пам’ятника Леніну, хоч вождя у Львові зроду не було. Та, видно, недаремно люди кажуть, що від долі нікуди не втечеш. Коли, прибувши в місто Лева, я оформлялася у військовий  готель, у фойє зайшов мій суджений… Проте побралися ми лише через півтора року. З чоловіком мені дуже пощастило, бо не кожен здатний витримати мій характер. І я жодної хвилини не пожалкувала, що саме він став моєю долею. У нас двоє чудових дітей – дочка і син, а ще бабусина втіха – трирічний онук Ерік. Дочка Людмила з сім’єю мешкає в столиці, син Роман – студент факультету міжнародної економіки Львівського держуніверситету ім.І.Франка.

Свою першу страву – український борщ – Віра приготувала, коли їй було 11-12 років.

-Раніше не прийнято було, щоб дівчатка після десяти років не вміли куховарити. Нещодавно я зустрілася з маминою колегою по роботі Сонею Савлук, і вона пригадала, як я тоді телефонувала до мами й розпитувала,  що за чим класти в борщ. А мама моя таки вміла смачно готувати, причому – будь-які страви. Й готувала вона завжди дуже багато. І хоч в ті часи крайньої потреби куховарити в мене не було, я завжди допомагала мамі на кухні, намагаючись зрозуміти технологію приготування кожної страви. Здобуті знання і навички знадобилися, коли в 14 років поїхала вчитися до обласного центру, а потім вийшла заміж. Не знаю, як я тоді встигала, але не було жодної суботи чи неділі, щоб не спекла торт чи пироги, не приготувала перше, друге та салат. До речі, будь-який салат без м’яса завжди був моєю найулюбленішою стравою. Тепер же я не вважаю за правильний стиль життя готувати стільки різних страв. Їжі завжди має бути в міру, а куховарство повинне викликати в господині задоволення і втіху. У вільний час я дуже люблю рибалити, грати в нарди, займатися власним городом, квітами, а ще подорожувати.  Це  дуже велика втіха – просто вийти на свій город і помилуватися його виглядом. На нашому столі зажди достатньо своїх помідорів, огірків, картоплі, капусти, зелені, а от перці чомусь не ведуться. Чоловік мій – аграрій, має в селі Луковичі Іваничівського району 35 гектарів поля, де вирощує полуницю. Торік ми продали володимир-волинцям 9 тонн цих ягід, дещо відправили на заморозку та до Львова. Як мені вдається суміщати бізнес, громадську роботу і турботи про дім та сім’ю? Ви – не перша, хто задає мені це запитання. Гадаю, що така продуктивність праці залишилася в мене ще з часів військторгу. З огляду на мою тодішню посаду, я повинна була знати абсолютно всі накази і циркуляри, які стосувалися торгівлі, кадрів, сільгоспвиробництва, громадського харчування тощо. Це дисциплінувало і мобілізувало робити все швидко та якісно, приймати чіткі й виважені рішення. Можливо, саме через ці риси мене у 26 років призначили заступником керівника такої великої установи, а у 28 – самостійно будувала овочесховище, хоч будівельної освіти, а тим більше досвіду в мене не було.

Їжі на столі завжди має бути в міру, а куховарство повинне викликати у жінки лише задоволення і втіху, – переконана голова ГО «Союз українок», дружина, мама і бабуся Віра Чайковська.

А ось рецепти улюблених страв пані Віри:

Манти по-татарськи (на конкурс)

Інгредієнти на 50 шт.: для фаршу: 600г свинини, 400г яловичини,100г внутрішнього жиру, 6-8 цибулин, рослинну олію, сіль,  перець – за смаком; для тіста: 600-700г борошна, 400мл теплої води, сіль,  лавровий лист, спеції, зелень для прикраси.

Приготування: У мисці середнього розміру потрібно замісити тісто, як на вареники. Потім накрити його чистим рушником і поставити на 30хв., щоб дозріло.  А поки тісто дозріває, приступаємо до приготування фаршу. М’ясо нарізаємо дуже дрібними шматочками, так само дрібно шаткуємо цибулю. М’ясо змішуємо з цибулею, перчимо, солимо, додаємо спеції, потім дуже ретельно все вимішуємо і приступаємо до виготовлення мантів. Для цього тісто потрібно дуже тонко розкачати на столі – приблизно до товщини в 1мм (щоб воно тягнулося). Чайним блюдцем вирізаємо з нього 50 коржів, кладемо посередині кожного з них однакову кількість фаршу, згортаємо вдвоє, прищипуємо верх, а краям надаємо форму конвертиків з отворами. Готові манти викладаємо на тарілку або обробну дошку, змащену олією, і на деякий час ставимо в  холодильник, щоб вони трохи застигли і «запам’ятали» форму. Далі наливаємо у мантишницю (багаторівнева каструля для мантів) воду, ставимо на спеціальну решітку і даємо закипіти. Тоді кладемо туди манти і варимо на пару 30-40хв. Готові манти рясно поливаємо розтопленим вершковим маслом, прикрашаємо гілочками петрушки, кропу чи базиліку. До столу бажано подавати гарячими. Запивати зеленим гарячим чаєм. До речі, їсти манти у татар прийнято руками.

 Галушки по-південному

Інгредієнти: 1 домашня (!) курка з  потрошками і жиром, 0,5 склянки борошна, 0,5 склянки кефіру, 2-3ст.л. розтопленого вершкового масла, 2-3 зубчики часнику, сіль-перець – за смаком.

Приготування: Відварюємо курку до готовності. У миску висипаємо борошно, додаємо туди подрібнені на м’ясорубці потрошки і курячий жир, кефір, видавлений часник, сіль, перець і замішуємо дуже легке тісто. Розкачуємо йому до товщини приблизно 2см і вирізаємо 8 коржів, які кидаємо у киплячий курячий бульйон та варимо 5-7хв. Потім виймаємо, нарізаємо смужками і поливаємо розтопленим маслом. Курку і гарячий бульйон у чашках, прикрашений дрібно посіченою зеленню, до столу подають окремо.

 Полунично-сирний десерт

 Інгредієнти (на 1 порцію): 60г свіжої чи замороженої полуниці, 30г домашнього сиру, 30г цукру, 1ч.л. тертого чорного шоколаду чи шоколадної стружки для прикраси.

 Приготування: Свіжі ягоди полуниці вимити, ретельно обсушити і видалити хвостики, а заморожені – розморозити.  До полуниці додати 20г  цукру і збити  в блендері  чи міксером, поки цукор повністю не розчиниться. Сир і 10г цукру теж збити у блендері, але окремо від полуниці. На дно креманки спочатку викласти сирну масу, а зверху на неї – полуничну. Верх десерта  посипати тертим шоколадом чи стружкою і прикрасити квіточкою з сирної маси.  Цей десерт чудово підходить для святкового меню і неодмінно припаде до душі вашим гостям. Якщо ж ви не особливо любите полуницю, то можете замінити її малиною або чорницями. Прикрашаємо м’ятою та ягодами полуниці.

Смачного!

Джерело: mistovechirne.in.ua