У 1991 р. відбулося об’єднання всіх українських козацьких організацій у загальноукраїнську самодіяльну організацію Українське козацтво. Першим гетьманом став Вячеслав Чорновіл. 21 червня 1992 року він скликає Переяславську раду, де розриває Переяславську угоду з Росією 1654 р.

Серед перших організацій сучасного українського козацтва були: Донецьке козацьке земляцтво (1984), Кальміуська паланка (1990), Запорізьке козацьке товариство “Запорозька Січ” (1990). У різних регіонах України у 1990-х роках виникають “Карпатська Січ” (Львів), “Прикарпатська Січ” (Івано-Франківськ), “Буковинська Січ” (Чернівці), “Волинська Січ” (Луцьк), “Поліська Січ” (Житомир), Київське козацьке товариство (Київ), “Закарпатська Січ” (Ужгород) та ін. 

Місто Переяслав. 21 червня 1992 р. Велика Рара Українського козацтва розриває Переяславську угоду з Росією 1654 р. Зліва направо: Володимир Мазанов – голова донецької Спілки офіцерів, Євген Петренко - Головний отаман Українського козацтва, Віктор Стріха - Генеральний писар Українського козацтва  Вячеслав Чорновіл – Гетьман Українського козацтва,Іван Гончар - Духовний батько Українського Козацтва

Місто Переяслав. 21 червня 1992 р. Велика Рара Українського козацтва розриває Переяславську угоду з Росією 1654 р.  Зліва направо: Володимир Мазанов – голова донецької Спілки офіцерів, Євген Петренко – Головний отаман Українського козацтва, Віктор Стріха – Генеральний писар Українського козацтва Вячеслав Чорновіл – Гетьман Українського козацтва,Іван Гончар – Духовний батько Українського Козацтва

Люде український!

Всі жителі сіл і міст великих і малих, і всіх земель єдиної й світлої Вітчизни нашої, славної України!

З волі Божої зібралися ми, Українське Козацтво, і Гетьман, і Генеральна старшина, і отамани, і козаки звідусіль на Раду у славному місті Переяславі, разом з духовними отцями нашими і з православними мирянами на тому самому майдані, де в місяць січень 8-го дня року Божого 1654-го наші предки славні лицарі козаки українські дали згоду присягнути цареві московському і стати під його руку.

А помисливши над тією старою присягою, яку ми, теперішні козаки, не можемо віддати у забуття, нібито її не було, бо як розумні й чесні діти мусимо брати всю козацьку спадщину, а уникати відповіді на дії батьків є гріх великий, то розумом, що нас їм наділив Господь Бог, дійшли такої згоди.

Предки наші, славні козаки українські, люди лицарського духу, богобоязливі і всіляких чеснот сповнені, як самі даного слова трималися, так з чистою душею вірили чужим клятвам. А присягнувши московському цареві, повірили лукавим устам і лживим посулам, бо часто буває, що той, хто по правді живе, чужої кривди розгледіти не вміє. Не могло їм навіть на думку спасти, що Москва щедрі обіцянки давала, а віроломні думки плекала. То підтверджувалося не раз і не два, а скільки та давня присяга існує, стільки Україна терпіла від хитрощів і неправд московських. Московія поклялася надійною опорою Україні бути, а сама першою клятву поламала, домовляючись тайкома з українськими ворогами, і державу нашу зруйнувала, яку великими муками український народ виборов, а потім беззахисному люду почала всілякі шкоди робити.

І землю нашу чужим країнам роздавала, і сама наші землі гарбала, і козацькими костьми болота гатила, і кров українську проливала заради власної величі, і мову, і звичаї наші, що батьки нам заповідали, гірше від орди витоптувала, і голод, і всілякі інші напасті на люд наш напускала, по каторгах його гноїла, та й саме ім’я наше і назву землі нашої мріяла витерти з пам’яті народної. А тепер, коли ми нову незалежну державу муруємо, знову наміряється роздерти Україну хижими кігтями дворогового орла на шматки.

Помисливши над тим, вирішили ми, Українське Козацтво, щоби ті, хто на шию Україні нове ярмо хочуть повісити, не могли покликатися на стару козацьку присягу, то Українське Козацтво схвалює таке:

Від сьогодні і допоки сонце світить над Україною, стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності.

На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілуємо Гетьман Українського Козацтва і вся Генеральна старшина і отамани.

Оголошено у місті Переяславі-Хмельницькому року Божого 1992-го місяця червня дня 21-го, до чого руку доклали:

 

Гетьман Українського Козацтва                          Вячеслав Чорновіл

Головний отаман Українського Козацтва           Євген Петренко

Духовний батько Українського Козацтва            Іван Гончар

Генеральний писар Українського Козацтва        Віктор Стріха