Перший жіночий Конгрес у Станіславові, скликаний 23 червня 1934 з нагоди 50-річчя створеного Наталею Кобринською першого українського громадського жіночого товариства став, у період між двома Світовими війнами, проявом потужності й актуальності жіночого українського руху.

перший жіночий Конгрес у Станіславові

Наприкінці XIX ст. і у першій половині ХХ ст. в Україні почав активно розвиватися жіночий рух. На західноукраїнських землях воно активізувалося в значній мірі під впливом загальноєвропейського руху. До речі, як і в Європі, на українській території воно мало національно-громадський характер.

На землях західної України, що входили до складу Австрії, першопрохідцем жіночого руху була Наталя Кобринська, яка заснувала в Станіславі(нині – Івано-Франківськ) “Товариство руських жінок». Лідери жіночого руху підкреслювали, що не мають наміру «відчужуватись від мужчин на полі загальних стремлінь та ізольовувати жіноче питання від інших суспільних задач», а також те, що «справа жіноча мусить розвиватись рівнобічно з іншими соціальними справами».

Ініціатором проведення Конгресу став “Союз українок”, управу якого у Львові очолювала політичний і громадський діяч, журналістка й письменниця Мілена Рудницька. Вона й очолила Перший світовий конгрес. Участь у зборах узяли представниці різних жіночих організацій з усіх українських земель поза межами СРСР (там жіночий рух нарівні із чоловічими організаціями було заборонено) і з еміграції, які підкреслили своє прагнення до єдності українок. Головним результатом проведення цього Конгресу стала ініціатива щодо створення 1937 року всеукраїнського об’єднання жіночих організацій у Світовому союзі українок із центром у Львові. Першою головою ССУ була обрана Мілена Рудницька.

1939 року заборона національно-патріотичних організацій комуністичним режимом зробила 50-річну перерву в роботі жіночих організацій в Україні, за винятком «женсовєтів», які діяли як складова КПРС.
Та вже 1948 року частиною інтелекту України, яка змушена була покинути рідну землю через нищення комуністичним режимом, було створено Світову федерацію українських жіночих організацій, яка об‘єднала українські жіночі організації світу, котрі функціонували поза межами України, активно і жертовно працювали на збереження національної ідеї, мови, традицій, звичаїв, були активними учасниками політичних акцій із захисту прав українців: політв’язнів, репресованих, нищених.

Віталій Степ