Путінська агресія повернула нас у середину минулого століття. Якщо торік ми говорили про якісь вишукані і такі особливі форми маніпуляції словом до яких вдаються держави у всьому світі, то сьогодні ми будемо говорити про брутальні форми деградації слова. Таке повернення на 60—70 років в минуле, саме по собі шокує, бо лексика світу вже змінилася. Світ не говорить тією мовою, якою ми знову змушені сьогодні аналізувати те, що відбувається.

marynowycz

Про гідність в Україні багато говориться. Від початку Революції гідності ми зрозуміли, що Майдан постав для захисту цінностей. А цінність гідності була ключовою для усього Майдану. І не дарма уся революція була названа цим словом. І гідність у прямостоянні для українців сьогодні зрозуміла. Однак, треба при цьому мати на увазі деякі особливості гідності. Гідність є лише у воїнів світла, воїнів добра. У тих, хто виступає з позиції зла – гідності немає. Є поза, є претензія, але глибинної гідності немає. І це, фактично, є меседж до нас. Українці, не думаймо, що гідність буде зберігатися з нами завжди, автоматично, бо ми почали Революцію гідності. Пам’ятаймо про те, що вона – ця гідність – буде нам притаманною лише доти, доки ми будемо воїнами світла, воїнами добра. Як зрадимо цій ідеї, як зрадимо цій позиції, наша гідність почне перетворюватися в маску, а фактично у машкару. Отже ми також повинні пам’ятати, що гідність має ту особливість, що облуда і брехня не може бути гідною хоча б тому, що вона лукава, вона не може не грати м’язами обличчя. Облуду вловлюєш одразу, оскільки людина органічно настроєна на правду і облуда міняє її образ.

Якщо говорити про солідарність, то з одного боку останні місяці (починаючи з листопада 2013 року) є святом солідарності. Україна за модерний час ще не була настільки солідарною. Здається, зламалися усі песимістичні прогнози щодо того, що Україна ніколи вже не спроможеться на солідарність. Однак, залишається особливість цієї солідарності, яку можна знайти і в минулих епохах, а саме – українці можуть бути солідарні в час бунту, в час повстання, в час трепетного захисту своєї ідентичності, свого майбутнього, але українцям важко бути солідарними у час щоденного буття. І це є завдання для нас: не тільки спалахнути в солідарності, взятися за руки і співати гарні пісні, але і бути солідарними тоді, коли емоції знову пішли вниз, бути солідарними тоді, коли знову вступають в дію старі закономірності. Адже всі ті, що палахкотіли на Майдані повернулися у свою звичну атмосферу з корупцією, з підозрілістю, недоброзичливістю… І дуже важливо не забути це відчуття, коли ти берешся солідарно за руку з іншим.

Крім того, солідарність не тільки в Україні. Ми надзвичайно вдячні, ми ловимо в Інтернеті усі випадки того, коли з нами солідарні росіяни. Тому що увага до Росії є особливою зі зрозумілих причини. І тому ми просимо наших російських колег передати усім вашим колегам, які є вашими однодумцями, які є нашими однодумцями, велику вдячність за те. Кожне слово цієї солідарності є для нас на вагу золота. Також на вагу золота є солідарність Польщі, Литви, Канади, Грузії… Всі ці випадки ми визбируємо, бо це є наше духовне опертя.

Хоча, коли ми говоримо про Європу загалом, то тут можна задатися запитанням: задля чого потрібна ця солідарність Європі і світу? Микола Рябчук правильно сказав на початку: «Хіба ми самі спроможні бути солідарними з народами, які потрапляють у біду?». Хто з нас аж так переживав, коли воювали між собою тутсі і хуту –ці африканські племена? Ми собі спокійненько жили без солідарності з ними. І можна далі перелічувати чи в Абхазії, чи в інших місцях конфліктів. Отже, з одного боку, треба дуже чітко розуміти і не переборщувати з критикою Заходу. Але з іншого боку є певний вимір, за яким наші очікування щодо солідарності Європи цілком справедливі. Йдеться про те, що ми маємо бути солідарними у правді – в солідарності заради правди. І велика проблема в тому, що рівень нерозуміння українських реалій Європою є фантастично великим. Європа, не знаючи України, довідуючись про Україну з інших джерел, не розуміє суті справи.

Якщо говорити про лінію та атмосферу ПЕН, то ми натрапили на ситуацію, коли правда спотворюється заради того, щоби дотриматися об’єктивності. Наприклад під час підготовки різних проектів резолюцій ПЕН західні представники завжди намагаються подати ситуацію так, що винні обидві сторони. Це є здобуток європейської цивілізації вважати, що обидві сторони в конфлікті завжди мають свою частку вини. Отже, коли читаєш матеріали західного ПЕНу, бачиш завжди намагання показати, що і Росія, і Україна порушують якісь права людини, порушують якісь закономірності. Бачиш також намагання уникнути характеристик лише якоїсь однієї сторони. Наприклад, уникання ситуації, коли треба назвати Російську Федерацію агресором. Але це спотворює правду. І заради об’єктивності ми насправді стаємо необ’єктивними.

І ще одне. Солідарність заради цінностей – це і є той ключовий момент в питанні наших очікувань солідарності від Європи. Поки що в Європі домінує позиція: це конфлікт локальний, це конфлікт не наш – європейський, це так варвари між собою мотлошаться, б’ються, треба їх просто змусити до миру, з тим щоби вони дали нам, Європі, спокійно жити. Насправді ж це конфлікт європейський. Путін запропонував модель, яка є рівноцінною моделі Гітлера. І якщо ви піднімете, скажімо, промову короля Георга 1939 року, коли він оголошував про вступ Британії у війну, ви побачите таку логіку: ми не хотіли цієї війни, ми дбали про безпеку, але нас Гітлер змусив до того, щоб захищати світ наших цінностей від зла. Отже, ми очікуємо, що Європа пам’ятатиме на яких цінностях вона виросла, на яких цінностях вона збудувала свою цивілізацію і ці цінності вона буде захищати. Недавно у Варшаві я зінтерпретував гасло солідарності у такий спосіб: «Немає безпеки без цінностей». І в цьому, мені здається, головна суть цієї проблеми.

*промова президента українського ПЕН-клубу Мирослава Мариновича занотована «Z» 10 вересня 2014 року під час дискусії на тему «Гідність і солідарність». Участь в розмові брали президенти національних ПЕН-клубів Андрей Хадановіч (Білорусія), Геркус Кунчюс (Литва), Адам Поморскі (Польща), Людміла Уліцкая (Росія). Знимка Романа Балука

11.09.2014