Як відомо: “Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього”. Саме тому ми повинні знати історію. А наша історія вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами, якому в цьому році виповнюється 94 роки.

На Аскольдовій могилі
український цвіт -
По кривавій дорозі
Нам іти у світ…
П.Тичина

Крути

29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність. Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте, більшовицька влада, не хотіла просто так віддавати свого “молодшого брата”. Після захоплення Харкова та Полтави, більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під приводом М. Муравйова на Київ.

На жаль, українські історики чомусь вперто вважають цього військового “діяча” конфідентом Леніна та Троцького. Насправді ж його належність до більшовицького табору – історична неправда. Переконаний монархіст, ветеран спочатку російсько-японської, а згодом Першої світової воєн, підполковник царського війська Михайло Муравйов більшовиків не любив. Проте обставини того часу змусили його після лютневої революції у Петрограді приєднатися до партії лівих есерів. Як харизматичний лідер, Муравйов створив єдине боєздатне формування, котре було в розпорядженні радянської влади того часу.

Відбити напад близько 6 тис. більшовиків полковника Михайла Муравйова з Києва тоді вирушили добровольчий Студентський курінь і вихованці Української військової школи. Не більше шести сотень бійців. Коли скінчилися набої, лише 35 потрапили в полон. Як свідчили селяни — очевидці страти, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн ”Ще не вмерла Україна”, який підхопили й інші полонені. А після відступу українських військ у Києві почався червоний терор. Менше ніж за місяць загинули від 10 до 30 тис. киян. Тобто кожен десятий житель столиці.

Бій розпочався о 12 годині дня, і, фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте незабаром, скориставшись величезною перевагою чисельності, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського Куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них – М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич та ін.) були захоплені в полон. Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано. Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати останки безстрашних захисників.

Після підписання Брестського миру, який замінив владу більшовиків на австрійців та німців, 19 березня 1918 року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.

Бій під Крутами часто порівнюють із битвою греків біля Фермопіл 480 року до н. е. Тоді спартанський цар Леонід на чолі 300 спартанців добровільно захищав прохід у горах, доки решта 6 тис. війська рятувалися від персів.

Справжньою причиною поразки під Крутами стала зрада. Політики, діючи за соціалістичними гаслами, перешкоджали спробам Симона Петлюри й Павла Скоропадського створити українську армію. У Центральній Раді за оборону відповідали, як потім з’ясували, агенти ще царської охранки. Усі спроби самоорганізації українського війська гасили згори. Свідомо обмежили зростання Вільного козацтва, яке об’єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Українізованим частинам російської армії, готовим воювати і з білими, і з червоними, просто наказали розійтися по домівках.

Зміст російської політики щодо України голова Центральної Ради Михайло Грушевський почав розуміти лише після того, як під час артилерійського обстрілу Києва більшовики зруйнували його власний будинок.

Більшовики за 70 років свого панування намагалися знищити в пам’яті народу згадку про Крути, або виставити її героїчних захисників, зрадниками Радянської Батьківщини. У 30-х роках було навіть знесено кладовище та могили крутян на Аскольдовій могилі. Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут, відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році.

У 1942 році, коли Українська повстанська армія постала як реальна військова організація, одним зі своїх бойових гасел вона проголосила: “За крутян!”.
Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державність, поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя.

Але вже теперішня бандитська влада атакує ледь відкриту історичну правду про героїв Крут з однієї причини — вони, герої, ”неправильні”. Їх не схвалив Кремль. Тепер із молодих українців за старими імперськими лекалами намагатимуться зробити покручів, які зневажатимуть власну країну та її шлях до свободи. Бо кожен кривий цвях думає, що кривими мають бути всі цвяхи. Однією з перших ”реформ” теперішньої влади в освіті стало видалення з підручників з історії для шкіл згадки про бій під Крутами 29 січня 1918-го.

Олександр Палій для Gazeta.ua