З цього року 9 травня в Україні офіційно є Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а не у Великій Вітчизняній, як раніше. Водночас 8 травня стало Днем пам’яті і примирення.

Мета цих змін не є секретом: українська влада прагне дистанціюватися від “культу Перемоги”, який відіграє важливу роль у сьогоднішній російській воєнній пропаганді. Водночас уряд хоче “європеїзувати” політичні ритуали навколо цієї дати.

Та в чому полягає справді європейський підхід до річниці перемоги? Відповідь буде досить несподіваною. Питання не лише в даті і зовсім не в символіці.

Отже, восьме чи дев’яте?

Насправді перший акт про беззастережну капітуляцію Німеччини було підписано не 8 і не 9, а ще 7 травня. Це відбулося о 2:41 ночі у французькому місті Реймс.

 Акт капітуляції Німеччини від 7.05.1945. Фото dic.academic.ru

Радянський генерал Суслопаров підписав документ із застереженнями, бо не встиг заручитися згодою з боку Сталіна – і дійсно, радянське керівництво стало наполягати на “перепідписанні” капітуляції.

Мовляв, така історична подія має відбуватися належним чином, підписувати документ треба в Берліні.

Це і сталося – вже 8 травня. Новий акт про капітуляцію, названий “остаточним”, підписали о 22:43 за центральноєвропейським часом, або в 0:43 за московським. Припинення вогню було призначено на 23:01 за Берліном – коли 9 травня настало також в країнах Східної Європи.

Як відомо, саме через цю різницю в часі і склалась різна традиція – цей день відзначають 8 травня в Західній Європі і 9 травня – на територіях СРСР, а також, подекуди, в державах Центральної та Східної Європи.

Нині 9 травня відзначається як День Перемоги (окрім території колишнього Союзу) лише в Сербії та в Боснії і Герцеговині.

В Польщі лише цього року вирішили остаточно відмовитися від радянської спадщини у датах –парламент скасував “свято Перемоги і Свободи”, яке досі відзначалося 9 травня. Традиційно в цей день в багатьох містах військові частини спільно з органами самоврядування влаштовували урочистості на місцевому рівні. В Чехії також перенесли День Перемоги з 9 на 8 травня.

8 травня Перемогу святкують також у Франції, Норвегії, Словенії, Великій Британії.

В західній історіографії ця дата відома як День перемоги в Європі (Victory in Europe Day) – ще чотири місяці залишалось до остаточного завершення війни, коли святкується День перемоги над Японією.

Ця дата бере початок зі спонтанних масових святкувань завершення війни 8 травня 1945 року: ще не дочекавшись офіційного припинення вогню, люди по всій Європі, а також у США, виходили на площі.

Адже, нагадаємо, вперше Німеччина підписала свою капітуляцію ще раніше, 7-го числа.

Звісно, наявність різних дат для відзначення однієї події час від часу викликала наміри “об’єднати” святкування.

Ідея поєднати 8 та 9 травня як глобальні дні примирення та пам’яті про загиблих містилась у Резолюції 59/26 Генеральної асамблеї ООН, прийнятої 22 листопада 2004 року – напередодні 60-ї річниці розгрому фашистської Німеччини.

Ініціаторами резолюції стали пострадянські країни, зокрема і наша. У преамбулі документа запропоновано “подолати спадщину Другої світової війни” та “примиритися“.

Це з головою видає східноєвропейське походження тексту. Адже на Заході, в тій же Німеччині, нікому б на думку не спали подібні формулювання. Там ще з 1970-х років фашизм вважається абсолютним злом, примирення з яким неможливе.

Менше з тим, Україні нині знову пропонується відзначати 8 травня “примирення”. Але не уточнюється, з ким.

Західна ж формула каже, що пам’ять про війну – це цінні уроки, які не можна забувати, а не набридлий вантаж, який треба скинути чи “подолати”.

Не восьме і не дев’яте:
хто, що і коли святкує

Святкування, схожі на наші, відбуваються, приміром, у Норвегії, яка святкує 8 травня День визволення. З 1962 р. це щорічне офіційне свято, а з 2010 р. воно також вважається святом ветеранів усіх війн.

Але в більшості держав ЄС це свято має набагато менший розмах.

Зазвичай більше уваги приділяється даті визволення від фашистів конкретно цієї країни.

Наприклад, в Італії Свято визволення відзначають 25 квітня – в річницю офіційного проголошення по радіо про повстання та про смертний вирок всім ватажкам фашистського руху.

листівка www.zuidoost.nl

У Данії та Нідерландах днем визволення є 5 травня. Голландці починають урочистості 4 травня, відзначаючи день пам’яті полеглих у Другій світовій війні та у війнах загалом. Вшанування відбувається в усіх містах, найбільш масштабні заходи проходять у центрі Амстердама та під Гаагою, на місці масового вбивства учасників нідерландського руху Опору.

Щороку о восьмій вечора – дві хвилини мовчання.

Наступного ж дня відзначають визволення країни від німецької окупації – річницю капітуляції німецьких військ у Нідерландах. У більшості міст проходять вуличні святкування, паради ветеранів, а в Вагенінгені, де і відбулась капітуляція в 1945 році, на музичний фестиваль збираються 100-120 тисяч людей. Цікаво, що спочатку цей день відзначали лише раз на п’ять років, і тільки в 1990 р. свято стало щорічним.

Наша країна теж має власну, та ще й офіційно затверджену дату визволення від загарбників: згідно з указом Віктора Ющенка від 2009 року це свято відзначається 28 жовтня, коли 1944 року від угорських і німецьких військ звільнили найзахіднішу частину сьогоднішньої України – Закарпаття.

Крім того, щороку в усьому світі 27 січня відзначають День пам’яті жертв Голокосту – про цю дату в Україні майже не знають, між тим саме на нашій території відбувалася значна частина подій, які пізніше об’єднали терміном Голокост.

Маки чи волошки?

Окремо варто сказати про червоні маки як символ скорботи за жертвами війни, який ще з минулого року активно поширюється в Україні.

Цей символ з’явився “за мотивами” вірша канадського лікаря, підполковника Джона Маккрея “На полях Фландрії” – про маки, що виросли на місці битви під бельгійським містом Іпр, де під час Першої світової війни було вперше використано хімічну зброю.

В США, а особливо в країнах Британської співдружності, червоні маки стали символом пам’яті про ветеранів та загиблих солдат у Першій світовій війні, а згодом і в інших війнах.

Сьогодні це насамперед британський військово-патріотичний фетиш – умовний аналог “георгіївської стрічки” в Росії.

Ця символіка тісно пов’язана саме з британською військово-політичною історією: авторові відомі лише дві держави, що не є колишніми британськими колоніями і при цьому активно (на державному рівні) пропагують червоні маки як символ пам’яті про Другу світову – це… Албанія та Україна.

 Bleuet de France, фото wikimedia

У Франції, приміром, таку саму роль виконують блакитні волошки.

Понад те, навіть в Британії маки не є символом перемоги саме над фашистами. Це символіка, більше пов’язана з Першою світовою.

Щороку 11 листопада британці активно відзначають річницю завершення війни на початку минулого сторіччя, чіпляючи на одяг маки. Значки у вигляді маків продають благодійні організації, що збирають кошти на допомогу ветеранам.

Пацифістський рух на противагу червоним макам використовує білі – як символ вшанування не лише солдатів, а всіх цивільних жертв війни.

Кінець війни – початок Європи

Між тим думка про те, що 9 травня є лише радянським святом, так само є хибною.

9 травня для ЄС також є важливою датою. І вона, хоч і непрямо, теж пов’язана зі спадщиною Другої світової війни. В цей день в ЄС святкують День Європи.

9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Робер Шуман оприлюднив так звану “Декларацію Шумана” – проект створення наднаціональної загальноєвропейської спільноти, яка повинна покласти край європейським війнам.

Конкретно в цьому документі йшлося про необхідність об’єднання вугільної та металургійної промисловості Франції й ФРН, щоб унеможливити подальші війни між цими двома країнами; сенс був у реорганізації всього післявоєнного західноєвропейського простору так, щоб гарантувати мир та єдність на цій території.

Ці плани втілилися спочатку в Європейській спільноті вугілля і сталі, потім у Європейській економічній спільноті і зрештою – в нинішньому Європейському союзі, одним із засновників якого і вважається зараз Шуман.

Таким чином, 9 травня на офіційному рівні святкують заснування ЄС як втілення мрій про мир і співпрацю в Європі. Збіг зі східноєвропейським святом перемоги в Другій світовій війні є суто випадковим, але символічним: Євросоюз якраз і став дитям цієї перемоги та дійсно поклав край націоналістичним війнам у Західній Європі.

Та повернемося до України.

За великим рахунком, “оновлені” святкові традиції є кроком до “європеїзації” річниці війни. Адже нині йдеться про пам’ять щодо загиблих, а не про пафос перемоги.

Це підкреслює не лише новий політичний вектор Києва, але й нинішні військові дії, нові смерті, які знову актуалізують це одвічне питання: чи варта перемога загублених людських життів. І, можливо, в цьому контексті думка про “примирення” є слушною.

Автор:

Денис Горбач,
аналітик Інформаційної кампанії “Сильніші разом!”

Джерело: Європейська правда