15 липня 1892 року у Зборові на Тернопільщині народилася   видатна українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок у 1928-1939 рр. Мілена Рудницька.

На фото Ореслава Хомик, Орина Сокульська та Оксана Синиця

На фото Ореслава Хомик, Орина Сокульська та Оксана Синиця

 Коли дівчинці було десять років, помер її батько. Сім’я переїхала до Львова, де Мілена закінчила польську приватну гімназію. У 1910 р. М. Рудницька вступила на філософський факультет Львівського університету, а в роки Першої світової війни переїхала до Відня для продовження навчання в місцевому університеті. Отримала диплом учителя філософії і математики, а також захистила дисертацію “Математичні основи естетики Ренесансу” і здобула вчений ступінь доктора філософії. Працювала в Учительській семінарії у Львові, згодом – викладачем на вищих педагогічних курсах (1921 – 1928 рр.). Пізніше М. Рудницька залишила працю вчительки й повністю присвятила себе громадській і політичній роботі.
Ще у 1919 р. вона увійшла до Національної Ради українських жінок, заснованої у м. Кам’янець ( нині Кам’янець-Подільськй). У 1920 – 30-ті роки очолювала у Львові “Союз українок”, “Дружину княгині Ольги”. Належала до Президії “Світового Союзу українок”. Завдяки М. Рудницькій популярність і громадська вага цих організацій швидко зростали. Вона включилась у працю Міжпарламентського Союзу, брала участь у всіх з’їздах Конгресу національних меншостей. На її пропозицію, жіночі організації теж почали брати участь у засіданнях Конгресу. Мілена Рудницька заснувала і протягом 1935 – 39 рр. редагувала (разом з Оленою Шепарович) двотижневик “Жінка”, який фахівці оцінювали як найкращий часопис в історії української жіночої преси.
Одночасно разом зі своїм чоловіком Павлом Лисяком, одним із засновників і провідних діячів УНДО, брала діяльну учать у роботі цієї найбільшої української політичної партії у Галичині й Польщі. М. Рудницька у 1928 – 35 рр. була послом від УНДО у польському сеймі, де сміливо і наполегливо захищала українську справу як у його комісіях (освіти та закордонних справ), так і в численних прилюдних виступах. Вона привернула загальну увагу ораторським талантом, логікою та неспростовною аргументацією, зовнішньою привабливістю, вродою й елегантністю, і, головне, – відважною критикою польських властей за переслідування української культури, руйнування української школи і церкви, за “пацифікацію” 1930 р. Другою важливою акцією, в якій М. Рудницька брала активну участь, була допомога голодуючим у радянській Україні й намагання звернути увагу громадськості світу на голод, штучно організований в Україні. Вона захищала права українців на засіданнях різних комісій і підкомісій Ліги Націй, в інших організаціях. Мілена Рудницька ввійшла в історію України також як публіцистка. Її перу належать праці: “Українська дійсність і завдання жінки” (Львів, 1934); “Двадцять років польської сваволі в Західній Україні”; “Західна Україна під большевиками” (Нью-Йорк, 1958); “Дон Боско. Людина, педагог, святий” (Рим, 1963); “Невидимі стигмати” (Рим; Мюнхен; Філадельфія, 1971); книга про Папу Римського Івана ХХІІІ залишилася незавершеною. У 1939 р. М. Рудницька переїхала до Кракова, де перебула воєнні роки. Після лихоліття Другої світової війни, на запрошення Міжнародного Червоного Хреста, переїхала до Женеви. І свого сина – Івана Лисяка-Рудницького (1919 – 1984) Мілена Рудницька виховала в дусі відданості українській справі. Він став знаним публіцистом, істориком і політологом.
Померла М. Рудницька у Мюнхені 29 березня 1976 р. Тіло її перевезено до Львова у 1993 р. Того ж року у Флориді (США) створено відділ імені Мілени Рудницької.
Починаючи з 1994 Львівський відділ Союзу Українок проводить конкурс ім. Мілени Рудницької.