В експозиції музею «Смолоскип» розміщено світлину незвичайної ікони-картини. Умовно ми її назвали «Покрова». Ані автора, ані історії створення цього шедевру ми не знали. Пошуки привели нас до одного із сіл  Івано-Франківщини. Проте розповідь буде не про це, а про тих кому присвячено цей твір.

Тарас Шевченко давно існує у двох паралельних вимірах: як реальна історична особа і як матеріалізоване втілення національного пророка, поставленого Небесними силами на варті наших душ. Тому не є дивним, що його зображення можна побачити на іконах Святителя Тарасія (автори: Іван Єремєєвський, Микола Стратілат та багато невідомих іконописців з народу), Покрови Пресвятої Богородиці (автори: Юліан Буцманюк, Дам’ян Горняткевич, Данило Нарбут, Василь Стефурак), Страшного суду (автор Данило Нарбут).

Без сумніву, ви можете знайти в інтернеті виважену інформацію, про більшість з названих вище ікон. Але одну з них «фахівці й церковні авторитети оцінюють неоднозначно: від захоплення стилем Відродження до неприйняття осяжної форми, колориту й освітлення, як нібито неіконних» (Дмитро Степовик[1]). Втім, час показав, що до ікон цього майстра склалося дуже позитивне ставлення. Не абияку роль зіграла й книжка «Іконологія й іконографія» Дмитра Степовика, присвячена розкриттю таємниці привабливості й духовної сили ікон Василя Стефурака, про картину якого йде мова, – «Покрова Цариці України», стилістично близьку до давніх козацьких Покров.

SAM_1824

В.Стефурак “Покрова Цариці України”

Фотокопії картини розійшлися по світу. За ними малюють її варіанти, іноді змінюючи склад славетних людей України – від Київської Русі до сьогодні, що стоять під омофором Богородиці, але завжди серед  них – Тарас Шевченко.

SAM_1830

Автор цих рядків набралася сміливості висловити про Покрову Василя Стефурака й свою думку. З нею художник погодився та уточнив деякі деталі.

У центрі картини «Покрова Цариці України» – велична постать Діви Марії з ореолом із золотистих, сонячних променів навколо голови.

Як і золото саме по собі не випускає світла, а лише відбиває його від реального джерела, так і світло святого за природою належить не особисто йому, а Богові, і світиться у святих, як сонце в золоті. «праведники засяють як сонце», «бо вони стануть по благодаті тим, що Бог є за природою» (Мф. 13, 43).

Уперше образ Жінки, зодягненої в сонце, з’явився у видіннях святого апостола Івана Богослова, про які він пише в 12 главі Одкровення (Апокаліпсис):

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на голові вінок із дванадцяти зірок … І дитину вродила вона чоловічої статі, якому належить пасти всі народи жезлом залізним (Одк. 12:1, 5)» .

Цей образ має різні богословські тлумачення. Одним з них є трактування його як символічне зображення Пресвятої Богородиці.

Богородиця з’являється з почтом ангелів-хоронителів східно- та західноукраїнських земель. Ангели несуть тризуб, який від 1918 року, коли об’єднались УНР та ЗУНР, став їхнім спільним гербом. До того на Київських землях було поширене зображення архистратига Михаїла, а на західноукраїнських – лева, що дереться на скелю.

На Богородиці мантія з позолоченою крайкою. Це ознака царської гідності. на одязі три зірки – символи її дівоцтва перед, підчас і після народження Сина.

Великі і глибокі очі – молитовне споглядання, малі уста – схильність до аскетичного мовчання та молитовної медитації, «роздумуючи в своїм серці» (Лк., 2:19). Тонкі губи – ознака духовного життя, що доповнюється видовженим, прямим носом – ознакою людської гідності та краси у знаково-символічних уявленнях середземноморської культури. Так само її тендітність і витончені пальці вказують на аскезу і духовність, а вольова постава шиї – на внутрішню силу непорочності й благодатності Пріснодіви.

Монограма MP̃. Θ̃Υ. означає грецькою Μητηρ Θεου (Мітер Теу) – Матір Божа.

SAM_1824a

Поруч з Богородицею – святий Миколай та архистратиг Михаїл.

Саме ці три охоронці – свята Покрова, святий Миколай та архистратиг Михаїл – були найшанованішими серед козаків. Покрова захищала з небес, Миколай допомагав на воді та землі, а Михаїл вів в атаку і допомагав бити ворога.

На їх святість вказують німби з темним обведенням їх золотої частини. Цей контур – «рама» для світла, що йде від святого. Мова тут, зрозуміло, про духовне світло – про Світло, яке по Діонісію Ареопагіту[2], «походить від блага і є образом добрості».

Богородиця, Святитель Миколай та архистратиг Михаїл стоять на хмарах. У православному світобаченні «хмара» означає таємницю Божественної присутності: хмара виявляє Бога і в той же час Його прикриває.

На святому Миколаї одяг епископа:

• митра, яка символізує терновий вінок на голові Спасителя;

• багряна фелонь, що нагадує багряницю, в яку був одягнений Христос Спаситель перед Пилатом;

• на плечах лежить омофор – широка світла стрічка з хрестами – символ вівці, що заблукала і знайденої пастирем;

• набедреник, що звисає на праву сторону до коліна – символ духовного меча, який поборює всякі скверни і лукаві мислі;

• на грудях, хрест, який означає печать і віри, котрі священик обов’язаний своїм життям боронити;

• на грудях, також підвішений через шию, енкольпіон – овальна медаль з зображенням Господа Ісуса Христа;

у лівій руці, покритій кінцем омофора, – Євангеліє, що вказує на роль єпископа як учителя своєї пастви; правою рукою Святитель благословляє.

Тут підкреслена тема літургійного служіння св. Миколи, коли він, зображуючи Христа, виходить в центр храму для проповіді Слова Божого.

Обабіч лиця підпис С. ХР̃СТ. НИКОЛАЙ (Святитель Христовий Николай).

Лице святителя з високим чолом, обрамленим негустим сивим волоссям, невеликою округлою злегка в’юнкою бородою, видовженим, правильної форми носом і виразними очима відрізняється благородною красою. Вираження глибокої зосередженості, підкреслений напрям погляду, скорботним зламом брів, щільно зімкнутими вустами, викликає почуття благоговіння перед значністю духовного споглядання, що відкривається внутрішньому погляду святителя. Це людина величезного духовного досвіду, надійний, вірний пастир, який «шлях показав людям правий і рятівний».

Архангел Михаїл постає в образі воїна, що стоїть на варті з мечем та піхвою в руках. Його лик наповнений особливою одухотвореністю та лагідністю, що прочитується у спокійному погляді та стиснутих устах. Він випромінює рішучість і внутрішню силу, на це вказує й широка могутня шия. Обличчя обрамлене кучерявим акуратно вкладеним волоссям, що спадає на плечі. Архангел зодягнутий на візантійську манеру – у коротку блакитну туніку з оздобами по краях та довгий хітон зеленого кольору. Привертає увагу яскравий кіноварний плащ-гіматій, що символізує його приналежність до божественної сфери. Гіматій, закріплений вузлом на правому плечі, спадає широкою площиною по тілу, драпіруючись у м’які складки. Замикають композицію у чотирикутник великі крила – символу покори Божій волі. Над німбом напис С. АР̃ХСТР. МІХАИЛЪ

Богородиця простирає свій покров (омофор[3]) зі словами «Изславлю и покрию люди моя» над двома групами людей:

Ліворуч Діви Марії:

SAM_1826

рівноапостольна княгиня Ольга (бл. 890-969);

рівноапостольний князь Володимир (978-1015);

Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила (1597-1647);

Гетьман Петро Сагайдачний (бл. 1582-1622;

король Данило Галицький (1201–1264);

гетьман Богдан Хмельницький (1596-1657);

гетьман Іван Мазепа (1639-1709);

поет Тарас Шевченко (1814-1861).

У центрі:

SAM_1828

Верховний архієпископ УГКЦ Йосип Сліпий (1892-1984) та Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) розгорнули сувій зі зверненняи до Богородиці: «Молимо покрий нас чесним Твоїм Покровом, бережи нас від всякого зла».

Праворуч:

SAM_1827

Перший голова ОУН Євген Коновалець (1891-1938);

голова Проводу ОУН(р) Степан Бандера (1909-1959);

Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич (1907-1950);

Поет Іван Франко (1856-1916);

Голова Центральної Ради УНР Михайло Грушевський (1866-1934);

Державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський (1877-1919);

Головний Атаман Війска і Флоту УНР Симон Петлюра (1879-1926);

Перша жінка-хорунжа УСС Софія Ґалєчко (1891 — 1918);

командант Легіону УСС Михайло Галущинський (1878-1931);

чотар Української Галицької Армії Олена Степанів (1892-1963).

Святе небо і Землю єднають храми – Софії (Київ), Святого Юра (Львів) та Хрест Пам’яті, що зображені обабіч Богородиці.

________________________________________________________________

[1] Дмитро́ Степови́к (1938) — провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України (ІМФЕ НАНУ), професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені.

[2] Діонісій Ареопагіт — християнський святий, апостол з семидесяти. Учень апостола Павла (Дії.17, 34) та перший єпископ міста Афіни.

[3] Омофор — широка стрічка, яка вкриває плечі. В християнстві омофор, або покров, розглядається як знак архієрейської відзнаки.

Людмила Огнева

Годова Донецького відділу Союзу Українок