Останній тиждень Великого посту є дуже важливим для кожного православного християнина. Кожний день, від Вербної неділі аж до Великодня, наповнений особливим змістом та народними обрядами.verbna nedilyaВербна неділя

У неділю за тиждень до Великодня вшановується свято Вхід Господній в Єрусалим. Коли Ісус Христос їхав у місто на ослі, то жителі міста, які зустрічали його, встеляли перед ним дорогу пальмовим гіллям.

Стародавні євреї щорічно вшановували осіннє свято «кущів-наметів». Це свято займало в побуті віруючих значне місце, продовжувалося воно сім днів й закінчувалося вербним днем. У цей день в синагогу приносили пучки пальмових гілок, і віруючі хльоскали ними по підлозі до тих пір, поки не відпадало все листя. Все це було пережитками ще більш давніх магічних обрядів, котрі повинні були забезпечити передачу землі сили, якою були наділені рослинні духи родючості.

У багатьох народів вважалося також, що верба, яка росте в сирих місцях, біля води, має магічну силу й здатність забезпечити поля й сади вологою.

Господарі, повертаючись із церкви із посвяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або у полі, «щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток», а решту несли до хати і ставили на покуті.

Якщо, увійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутреню, то били такого посвяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю —верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата граючись лупцювали одне одного вербою ще й біля церкви, а потім по дорозі додому, а б’ючись примовляли:

Будь великий як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Посвяченій вербі приписується магічна сила. Як уперше весною виганяють худобу на пасовище, то конче посвяченою лозиною верби — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля посвяченої верби на двір під час граду — «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Відваром посвяченої верби намочують голову при головних болях, Таким же узваром лікуються й від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п’ють при шлункових захворюваннях. Верба має неабияке значення і в науковій медицині для лікування ревматичних хвороб суглобів і болях м’язів, гарячкових станів і пропасниці, зв’язаних із підвищеною нервовістю.

Білий тиждень

Останній тиждень Великого посту називається чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються так само суворо, як і на першому тижні.

Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ярових зернових культур і гороху — «буде колосисте і без бур’янів».

Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, святлим, великим, страсним або живним.

Чистий четвер — день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни «чистили» комору, подвір’я, хату — все мало бути по-святковому прибраним. У саду й на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля та сухі тріски й підпалював, — «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й усякої нечисті». При цьому промовлялося заклинання: «Смерте, смерте, іди на ліси, на безвість, на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас зі своєї комори.

Смерть із морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!»

Це робилося навпроти того хатнього кута, в якому покуть. Цей четверговий вогонь мав горіти впродовж цілих свят. Навіть віник, яким у четвер обмітали хату, ставав «чистим». Його ховали на горище, щоб при нагоді обмести капустяну розсаду від гусені.

Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода.

В Україні побутує повір’я, що в «чистий» четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона, намагалися купатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшися, хворий набирав ще відро води із свого купелю й ніс ту воду на перехресну дорогу й виливав — «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто на Слобожанщині, наприклад, ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки, ніжки і в живіт трішки». Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехресні дороги — «щоб хвороба не вчепилася».

В «чистий» четвер стригли дітей — «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».

Вночі перед світанком господиня сідала на порозі й виводила із кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали для того, щоб перев’язувати цією ниткою хворе місце при «розтяжінні м’язів на руці чи нозі.

Якщо в цей вечір перуть білизну із попелом, то попіл зберігають, як засіб від лишаїв. Повертаючись додому із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього виготовляли спеціальні ліхтарі з кольорового паперу чи фарбованого скла.

Полум’ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест — «щоб лиха нечисть хату минала. Цей хрест залишався на сволоці до «Віддання Великодня» (в середу на шостому тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір’я, що страсний хрест — «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дому охоплював страх. Під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив».

Навський Великдень

На Київщині, Поділлі та Лівобережжі «чистий» четвер — «Навський Великдень» (давньоруське навь – покійник). Згідно з давнім народним повір’ям Бог тричі на рік відпускає померлих із «потойбічного світу»: перший раз у «чистий» четвер, другий — коли квітують жита, і третій — на Спаса.

На «Навський Великдень» покійники проводять своє богослужіння й каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живу людину, то душать до смерті. Для того, щоб покійники не задушили, потрібно обливатися водою: «мерці бояться мокрого». Вірогідно, що «чистий» четвер — не що інше, як відгомін язичницького Навиного дня.

У дохристиянські часи народи Європи вшановували язичницьке свято зимового повороту сонця. В цей день вони приносили в жертву живі істоти, в тому числі і кабана (готи), так як ця тварина була у них присвячена сонцю.

Наші предки запозичили цей звичай, але прийняли його по-своєму. Перш за все — свято сонця вони святкували не взимку, а весною — в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися цього свята, християнство пристосувало до Великодня. Що ж до поросят, то їх пекли, — але не з тіста, як шведи, норвежці та інші, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл із хріном у зубах.

Страсна п’ятниця

У цей день, як і взагалі, останні три дні страсного тижня, не готували обіду, вдовольняючись хлібом, капустою, огірками. Навіть рибу їсти в цей день не можна. Ні шити, ні прясти в цей день не можна. Вважається великим гріхом рубати дрова або що-небудь тесати сокирою. У давнину в селах у Страсну п’ятницю виконували лише дві роботи: пекли паски та садили розсаду капусти. Як тільки господині посадять паски в піч й загнітять їх свяченою вербою, то зразу ж ідуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі накриваються хусточками, які потім зберігаються і, при потребі, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня в середині, то це віщує нещастя — хтось помре в цьому році», вважали на Слобожанщині.

Виготовлення паски особливої форми — зв’язано з вірою в чудодійні властивості обрядової освяченої їжі. В південних країнах свято Паски в часі збігалося з першим збором урожаю зернових. Хліб із муки нового врожаю випікався прісним, його не можна було змішувати із закваскою із старого хліба. Новий хліб їли лише після освячення, й люди вірили, що такий хліб був наділений чудесною силою. Його можна було їсти, не побоюючись злих духів. А щоб не переплутати новий хліб із старим, йому надавали особливої форми. Таким чином, пасхальний хліб був для віруючих хлібом, чистим від злих духів і вміщував у собі «святу силу рослинних духів».

Пасхальному хлібові спершу надавали самої різноманітної форми. Але поступово під впливом культу мертвих йому стали надавати спочатку форму могильного горба, а пізніше вигляд чотирикутного пірамідального надмогильника.

Великодня субота

У Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах — «сливчать сливки».

Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п’ятницю, швидко псуються, а бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.

Яйце як символ життя і розфарбоване на червоно, жовто — як символ оновленого життя здавна вшановували багато народів (стародавні перси, єгиптяни, греки, римляни тощо).

Яйце в очах стародавніх слов’ян із його властивістю перетворюватися у птаха було наповнене таємничим змістом. Люди бачили в цьому акті підтвердження своєї віри в чарівну здібність живих істот перевтілюватися. Таємничу силу, яка містилася в яйці, стали наділяти здібностями переходити на все, до чого воно торкається.

Общинна святкова трапеза була в той же час частуванням—жертвоприношенням духам, божествам. Споконвіку найбільш улюбленою їжею духів вважалася кров. І для того, щоб зробити яйця найбільш догідливими духам, їх обмащували кров’ю. Пізніше замість крові яйця стали фарбувати червоною фарбою, а ще пізніше — просто фарбувати в який-небудь яскравий колір. Перше фарбоване яйце зберігають і, коли потрібно, підкурюють ним хворого на пропасницю. Зокрема, на Харківщині, намагаються зберегти лушпиння із свячених яєць для підкурювання не лише людей, а й худоби. Згідно з побутуючим там повір’ям, у свяченому яйці є сорок милостинь і в ньому перебуває «Дух святий».

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця — вважається великим гріхом. Згідно з повір’ям того, хто буде товкти ногами свячене яйце, Бог, покарає хворобою.

На Лівобережжі й Слобожанщині люди зберігають свячені крашанки з року в рік І, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу крашанки на вогонь і димом підкурюють хворого на курячу сліпоту. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку й носять при собі доти, доки не пройде хвороба.

Звичай виготовляти писанки виник на території України дуже давно. Глиняні, кам’яні яйця, розписані геометричним і рослинним орнаментом, знайдені археологами в Україні, датуються XI—XII століттями. Порівнявши орнаменти на посуді, що був знайдений при розкопках (Київщина, Полтавщина), із найдавнішими орнаментами писанок вчені довели, що звичай розмальовувати писанки походить із дохристиянських часів. Хвилясті лінії — символ води і кружальця — сонячні знаки, ромби — символи засіяного поля, вмішені на них, уособлювали цілий космос. Розмістивши його на крихкій оболонці яйця, що таїть у собі зародок нового життя, людина прагнула вплинути цією чарівною силою на навколишній світ.

У християнські часи це набуло вже іншого змісту…

Далі можна продовжити читання у публікації Весна у звичаях українського народу

Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. К.: Т-во «Знання України».— 1993.— 112 с.