Померлі твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло.

тому пробудіться й співайте, ви мешканці пороху,

бо роса Твоя це роса зцілень, і земля викине мертвих! [Іс. 26:19]

Крізь роки забуття, через дроти кордонів

Хай порохом земним до Тебе все ж верну,

Щоби у Твоїм, Нене-Україно, лоні Діждати воскресенія весну.

на титулМинуле, двадцяте, століття було неймовірно жорстоким щодо українців. Десятки мільйонів синів і доньок України були закатовані на рідній землі лише за те, що «мали нещастя» тут народитись; а ще десятки мільйонів змушені були покинути свій край. Тоді їм видавалось, що розлука буде тимчасовою та нетривалою, але, як виявилось, вона стала вічною. Переважна більшість з тодішніх еміґрантів уже спочили у чужій землі – і лише мізерна горстка з них згодом була перепохована на Батьківщині.

Та лише фізичного винищення нації наїзникам було недостатньо. Окупанти робили усе, щоби з пам’яті тих, хто вцілів, намертво витерти й найменший спогад про славний український рід, про людей високої культури та моралі, особистостей, які своїми талантами й працею здобували пошану для української нації серед інших народів, а Україну прославляли по всьому світу. Тож нині ще так багато достойних і славних українців залишаються невідомими для широкого загалу. 31 травня 2017 року в Україну, тепер уже назавжди, повернувся ще один її вірний син – Остап Селянський (1898-1945).

Християнин за духом і лікар за покликанням, патріот України, зрештою простий і порядний чоловік, який, попри важкі обставини тодішніх часів, усе своє життя присвятив служінню людям, а відтак й служінню Богові. Зі своїми національно-християнськими переконаннями він не міг не стати січовим стрільцем і, маючи всього лише шістнадцять літ, пішов збройно захищати Вітчизну. Отримавши високі професійні знання та престижний і «дохідний» фах лікаря, він не нагромаджував земні статки, але безвідмовно приходив на допомогу потребуючим, незважаючи на їхню бідність, мову чи віру. Зрештою, допомагаючи знедоленим та згорьованим у Дрездені, сповняючи дароване Господом покликання лікаря, загинув у часі бомбардування міста в 1945 році (доктор Селянський, рятуючи життя пацієнтові, відмовився переривати операцію і ховатись у бомбосховищі: промовистий приклад для третього тисячоліття!).

А ще, мабуть, варто згадати, що Остап Селянський у міжвоєнній Галичині деякий час був лікарем Митрополита Андрея Шептицького і батьком відомої письменниці Віри Вовк (Селянської), яка нині мешкає в Бразилії.

З благословення Архиєпископа та Митрополита Львівського Ігоря (Возьняка) у крипті Собору Святого Юра було перезахоронено капсулу із землею з братської могили, в якій спочили загиблі внаслідок жорстокого бомбардування. Чин панахиди здійснив настоятель Собору о. Роман Кравчик.

Перепоховання проведено з ініціативи доньки Остапа Селянського Віри Вовк та за сприяння Громадської ради «Святий Юр».

06 05 04 03 01