22 лютого 2018 р. в рамках діяльності Лекторію Союзу  Українок  Америки з жіночих студій, що діє при Українському католицькому університеті, відбулася відкрита лекція на тему: «“Коли не можемо вернути Її до життя, бажається мати образ Її вірний“ (Наталія Кобринська у світлі генераційної ідентичності)».

Лекторка: Алла Швець ‒ кандидатка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України, референтка з наукових питань ВГО Союз Українок.

За допомоги вперше залучених до наукового обігу документальних джерел ‒ спогадів сучасників письменниці, автобіографічних текстів та об’ємного корпусу листування, лекторці вдалося якнайповніше реконструювати «вірний образ» Наталії Кобринської, осмислити її складну життєтворчу історію, детабуювавши досі невідомі, проте надзвичайно знакові віхи її біографії. Адже ані українська історія жіночих змагань, ані українське літературознавство, не знають усієї правди про Кобринську як письменницю, як суспільну діячку та як людину.

У лекції Алли Швець постать Кобринської явлено в її різнобічній людській сутності, у складній внутрішній діалектиці, у діалозі зі самою собою та своїм оточенням, крізь призму складових її інтелектуального світогляду (націоналізму, європеїзму, фемінізму), у розлогій парадигмі генераційної ідентичності, зокрема у взаємозв’язках з ключовими репрезентантами покоління (І. Франком, М. Павликом, М. Грушевським, М. Драгомановим, Ольгою Кобилянською, Пантелеймоном та Олександрою Кулішами, Б. Грінченком, І. Нечуєм-Левицьким та ін.).

З цього погляду лекторка простежила, як в контексті структуризації соціокультурного досвіду письменниці реалізувалася її власна поколіннєва самість в галицькому суспільстві у 1880-90-х роках, та як вона згодом трансформувалась чи навіть втратилась, девальвувалась.

У середині 1880-х років Кобринська стала одним із духовних символів «покоління Франка», асоційованого з розвитком емансипаційних тенденцій, революціонізацією суспільства, новим реформаторським світоглядом та ідеологією. Як зауважила лекторка, саме від часу знайомства з Франком 1884 р. письменниця свідомо ідентифікує себе з його поколінням. Серед головних чинників інтеграції Кобринської в поколіннєвий соціопростір були передусім ідеї жіночого руху, засвоєні з досвіду європейського фемінізму, її власна літературна компетенція та партійний консенсус з радикалами.

Проте, якщо від середини 1880-х й до середини 1890-х років діяльність Кобринської означено періодом найвищої громадянської, літературної, суспільно-політичної активності, то надалі вона щоразу більше потрапляє в конфлікт зі своїми колишніми однодумцями та ідейними соратниками через свою опозиційність і світоглядну інакшість. Лекторка наголосила на парадоксальній амбівалентності суспільного позиціонування Кобринської, з одного боку, як знакового репрезентанта своєї епохи і свого часу, міцно вкоріненого у власну генерацію, а з іншого боку ‒ як антагоніста, самітника, маргінала, що в силу обставин випав з неї. У зв’язку з цим Алла Швець закцентувала головні причини поколіннєвої дезінтеграції Кобринської від початку 1890-х р. ‒ контроверзи «альманах чи газета?» та «вільна любов», що спричинили розрив письменниці з Франком та радикальним середовищем, контроверсійні взаємини з «українським парубоцтвом» (М. Драгомановим, М. Павликом, О. Маковеєм, Ф. Колессою), світоглядне розходження з інертним галицьким жіноцтвом, духово недозрілим до ідей жіночого руху, дилеми локального самовизначення письменниці (між Галичиною та Наддніпрянщиною, Болеховом та Львовом), фатальна «львівська ескапада» 1904‒1907 р., непорозуміння з критиками та молодим літературним поколінням.

Значну увагу викликала остання частина лекції, присвячена трагічному смеркальному періодові життя Кобринської ‒ 1907‒1920 рр., коли в умовах духового сирітства і самоти вона зревізувала чи переглянула власний життєвий досвід, духовні вартощі та взаємини з людьми, прийшовши до глибоких екзистенційних одкровень, «що то не люди винні, а вона сама». Лекторка оприявнила цікаві факти з життя Кобринської на схилку віку: її «страх старості, недуги і смерті», трагедію зреченого материнства, життя в умовах війни і російської окупації, колізії із заповітом, у двох редакціях якого відлунює дилема «родина чи громада», трагічний зміст заповіданої епітафії «мене вже серце не болить».

Лекція викликала науковий і суто людський інтерес до постаті Кобринської, водночас окресливши нові теми її дослідницького «перепрочитання» й відкриття її справжнього духовного обличчя.

IMG_20180221_174627 image(1)_(6) 28383067_(2) 28308390 2 1_(1)слайд 1 (1)