«Союз українок» —  добровільна всеукраїнська жіноча громадсько-просвітницька організація, яка є спадкоємницею демократичних традицій СУ, що діяв в Україні з 1917 року, був ліквідований внаслідок більшовицької окупації у 1939 році і відновив свою діяльність у 1991 році.

СИМВОЛИ СОЮЗУ УКРАЇНОК:

ЕМБЛЕМА

емблема-оригінал

Всеукраїнський з’їзд Союзу Українок /21.12.1991 р./ постановив виготовити емблему Союзу Українок. Емблема символізує працелюбність, витривалість української жін­ки, добробут нашої батьківщини – України, має романтичне, поетичне та героїчне забарвлення в образі соти. А червона калина – символ нескореності та високого духу нації. Графічне зображення однієї бджолиної соти (прямокутного шести­гранника), в центрі якої розташоване зображення листка калини з гілкою калини, а по обох боках калини – початкові літери організаї – СУ.

Емблема Союзу Українок створена відомим художником-графіком Богданом Сорокою та одноголосно затверджена Координаційною Радою СУ.

ОПИС ПРАПОРУ СОЮЗУ УКРАЇНОК

Прапор-СУ-оригінал

Прапор Союзу Українок мав блакитний колір. Ширина прапора до його довжини відповідала пропорції 1:2.

В лівому верхньому кутку на відстані 1/5 зверху та в лівого краю та на відстані 2/5 знизу розміщена емблема СУ – шестигранна бджолина сота з листочком та гілкою калини та з початковими літерами організації -СУ- по обох боках цієї гілки.

Емблема СУ вишита золотими (або жовтими) нитками на блакитно­му фоні прапора. Плоди калини в емблемі вишиті червоними нитками. Зворотній бік прапора – чисто блакитний. Прапор Всеукраїнської організації СУ зберігається у Проводі.

Прапор Союзу Українок мають право використовувати всі осередки, філії та відділи СУ. Прапор піднімається на час проведення З’їзду СУ та зборів і конференцій його осередків, філій та відділень

ГІМН СОЮЗУ УКРАЇНОК

Слова Уляни Кравченко

Музика Антона Рудницького

За нами, сестри, темінь ночі,

А перед нами світло дня!

Не затремтять серця жіночі,

Міцні, як з’єднана рідня!

Приспів:

Жіноцтво Українське!

Вас жде нова доба!

Ми віримо в майбутнє

Без кривд, і нужди, і раба!

Ми ті, що мусимо перемогти!

Не знаєм, що таке –

ні страх,ні супочинок!

Єднаймося в гурти, творім один,

Один могутній союз Українок!

Провід життя візьмім у руки,

Хай наші доньки і сини

Єднаються на труд і муки

За кращу долю Вітчизни!

Приспів:

Сильні завзяті й бадьорі

Ми віримо у кращий світ!

У сяйві провідної зорі

Сповнім наш рідний заповіт!

Приспів:

Складім для рідного народу

Всю міць своїх змагань, думок!

За правду, Рівність і свободу

Всіх українських землячок

 ІНФОРМАЦІЯ ПРО СОЮЗ УКРАЇНОК З ВІКІПЕДІЇ

Метою «Союзу українок» була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього й економічного рівня (зокрема, фахового досвіду у ділянці хатнього господарства), суспільної гігієни, суспільної праці, участь у світовому жіночому русі тощо. Через воєнні події праця Союзу українок розгорнулася щойно у19201921 заходами «Союзу українок» відбувся загальний жіночий з’їзд (по закритті його польською владою він відбувався далі таємно). «Союз українок» мав триступневу будову: централя у Львові, філії (1937 — 67) по містах і містечках, кружки (828) по селах; кількість членів близько 45 000. 25% українських сіл у Галичині мали кружки «Союзу українок», а належало до нього близько 5% українського жіноцтва (для порівняння відсотки товариства «Просвіта» 85 — 15). Територію діяльності «Союзу українок» польська влада обмежила Галичиною. Статут «Союзу українок», прийнятий 1917, був змінений 1933.

У першій половині 1920-их pp. праця «Союзу українок» була спрямована на відновлення діяльності по воєнній руїні й на організаційні заходи, згодом на приєднання жінок-селянок до «Союзу українок» та поглиблення змісту праці. Для здійснення цих завдань і вишколу кадрів, централя «Союзу українок» організувала ряд курсів: 1927 п’ятимісячні у Львові (під керівництвом О. Ріпель), 1929 у Коршеві (у співпраці з товариством «Сільський Господар»), 1932 — орг.-осв. у Львові та ін. 1937 окрім того був курс громадського вишколу. У програму курсів входило ознайомлення з засадами «Союзу українок» та з ідеєю кооперації, ведення дитячих садків, вивчення хатнього і городнього господарства, основгігієни. Випускниці (їх було понад 200) курсів працювали здебільша по філіях «Союзу українок», що значно спричинилося до гром. та госп. піднесення жінки-селянки; вони організували (часто з ін. організаціями) фахові курси по містечках і селах (1937–177; у тому числі 81 куховарський, 13 — хатнього господарства, 53 — трикотажно-в’язальні, 21 крою та шиття, 7 вишивання); цим постійним інструкторкам часто допомагали секції студенток (при Головному Виділі та по філіях).

Для керування роботою на провінції при Головному Виділі «Союзу українок» діяв ряд фахових референтур, серед ін. госп.-кооп. (нею керувала Іванна Блажкевич, пізніше І. Гладка), народного мистецтва (І. Ґурґула), народного здоров’я (Софія Парфанович, С. Коренець), господарського вишколу (Л. Бобеляк, X. Кононенко), вишколу доросту (Ольга Ціпановська), орг. (Олена Кисілевська), харитативна й ін. З 1928 працею «Союзу українок» керувала Мілена Рудницька, яка й була головним ідеологом українського жіночого руху й реалізатором його настанов.

Серед поодиноких ділянок праці було ширення (в тісній співпраці з Повітовими Союзами Кооператив) кооператвної свідомості серед сільського жіноцтва, вишкіл сільських господинь (з 1935 його вело також товариство «Сільський Господар»), освітня робота (Союз Українок влаштовував літературні вечори, доповіді, виставки, відзначав різні річниці) тощо. За допомогою інструкторок ця акція поширювалася на села. 1936 при 36 філіях і 203 кружках існували бібліотеки; тоді ж діяло при кружках 145 гуртків доросту для дівчат 14 — 18 pp., до програми праці яких входили предмети українознавства, основні відомості про кооперацію, народився мистецтво, хатнє господарство тощо. Філії і кружки «Союзу українок» піклувалися літніми дитячими садками, що їх влаштовувала «Рідна Школа», виконуючи підготовну і допоміжну роботу. Для плекання народного мистецтва вже 1923 з ініціативи Головної Управи «Союзу українок» постала кооператива «Українське народнє мистецтво», а потім створено окрему референтуру. У ділянці піднесення гігієни (у співпраці з «Українським гігієнічним товариством») влаштовувано доповіді по селах; ведено також куховарські курси, конкурси чистоти хати тощо.

Видавнича діяльність «Союзу українок» була незначна. Крім інструкцій, календарів, рефератів Головної Управи та кількох брошур, «Союз українок» видавав журнали: двотижневик «Жінка» (з 1935;редактор М. Рудницька) і популярний журнал для селянок «Українка» (з 1937; редактор М. Струтинська). Членство «Союзу українок» широко користувалося також журналами «Жіноча Доля» й ін., що їх видавала О. Кисілевська.

До зростання Союзу українок спричинився скликаний ним 1934 у Станиславові Український Жіночий Конгрес (у 50-ліття заснування першого жіночого товариства), в якому взяли участь представниці всього українського організованого жіноцтва. Влаштований у його програмі «День Селянки» — виступ жінок-селянок в їх мальовничих одягах був могутньою маніфестацією; подібний день згодом влаштувала більшість філій (у 1937 — 10). На конгресі виникла думка створити «Світовий союз українок», який став би централею всіх українських жіночих організацій, що й здійснено на з’їзді у Львові 1937, але через воєнні події розгорнути працю не вдалося.

Взаємини «Союзу українок» з іншими жіночими організаціями і громадськими централями були назагал добрі. Активізація жінок сприяла праці кожної організації. Натомість світогляд керівництва «Союзу українок», оснований на почуттях патріотизму й на суто демократичних позиціях та змаганні до більших прав жінки в громаді, не знайшов зрозуміння деяких католицьких кіл і також зокрема ОУН, членство якого входило щораз у більшій кількості до управ філій і кружків.

Керівництво «Союзу українок» встановило зв’язки з міжнародними жіночими організаціями. 1923 Союз українок став членом «Міжнародного жіночого союзу» і брав участь у його конгресах у Римі(1923), Парижі (1926), Берліні (1929), Марселі (1933); Союз українок мав свою секцію (її очолювала Б. Баран) у «Лізі миру і свободи» (її представниця була на Українському Жіночому Конгресі у Станиславові); кооперативна секція «Союзу українок» стала членом «Жіночої кооперативної ґільдії» і брала участь в її конгресах у Відні (1931), Лондоні (1933) й Парижі (1937).

Взаємини з міжнародними організаціями допомагали у заходах проти терору окупантів на українських землях. У 1924 вдалося М. Рудницькій піднести в закордонній пресі справу вбивства польською поліцією Ольги Басараб; у 1930 — поставити перед Радою «Ліґи націй» і міжнародними жіночими організаціями справу пацифікації в Галичині (представниця «Ліґи миру і свободи» п-ні Шіпшенкє відвідала Галичину); 1933 — справу штучно організованого голоду на Центральних і Східних Землях тощо.

1938 польська влада заборонила на кілька місяців «Союз українок»; його працю продовжувала «Дружина княгині Ольги», що мала безпосередні політичні завдання.

Головами «Союзу українок» були: Євгенія Макарушка (1917 — 22), Катря Гриневичева (1923 — 24),Марія Білецька (1924 — 25), Олена Федак-Шепарович (1925 — 26), Марія Бачинська-Донцова(1926 — 27), І. Вітковицька (1927 — 28), М. Рудницька (з 1928). Інші діячки Союзу українок: М. Біляк, К. Малицька, Я. Островська, О. Джиджора-Дзьоба, І. Павликовська, Іванна Кокорудз, М. Білозор, А. Гороховий, Л. Бобеляк, Н. Селезінка та ін.; поміж гол. філій були: А. Рублева, С. Олесницька (Станиславів), М. Веселовська (Стрий), С. Чорпіта (Калуш), М. Мартиник (Старий Самбір), О. Малко (Мости В.), С. Гринів (Бучач), М. Хоптяк (Рогатин) та ін.

«Союз українок» своєю працею виховав новий тип української громадянки, а тим самим зміцнив і поглибив українську свідомість й український стан посідання.